Економіка України. Витяг з виступу Георгія Крючкова перед студентами і професорсько-викладацьким складом Київського університету права НАН України
11/20/2012 | Разместил admin в Новости |
З часу проголошення незалежностi Украiни минуло бiльше 20 рокiв – термiн достатнiй для того, щоб зробити узагальнення i певнi висновки. При цьому важливо мати на увазi, що за цей час з життя пiшли майже 16 млн. наших спiвiтчизникiв. У свiдоме життя вступає нове поколiння – люди, становлення яких вiдбувалося i вiдбуваеться в принципово нових умовах.
Про минуле вони знають не з власного досвiду, а лише те, що доносять офiцiйна пропаганда i заангажованi засоби масовоi iнформацiї. Радикальнi змiни вiдбулися в усiх сферах життя суспiльства. В Украiнi, як i в iнших республiках змiнився суспiльно-полiтичний лад.
Його основу тепер становить приватна, точнiше велика приватнокапiталicтична власнiсть, в якiй перебувають 93% пiдприемств (проти 7% у 1992 роцi). Нещодавно Уряд схвалив, як повiдомлялося у пресi, для внесення до парламенту законопроект, яким передбачаеться зменшити у п’ять разiв – з 1492 до 290 – кiлькiсть пiдприемств, що не пiдлягають приватизацii.
Це в основному великi, ефективно працюючi пiдприемства, якi мають для нашоi краiни стратегiчне значення (енергетика, оборонна промисловicть та iнш.). Слiд вiдмiтити, що нi в передвиборнiй програмi нинiшнього Президента, нi в програмi Партii регiонiв про таку приватизацiю навiть не згадувалося.
У трансформацii вiдносин власностi вкрай негативну роль вiдiграла т.зв. «ваучерна» приватизацiя, здiснена за лекалами росiйських економiстiв Є.Гайдара i А.Чубайса (їх ще називають «чикагськими хлопчиками» –вихованцями т.зв. Чикагської школи економiстiв).
Вона дозволила легально зосередити основнi нацiональнi багатства в руках невеликої групи олiгархiв, якi сьгоднi визначають шляхи розвитку нашого суспiльства, змiст i спрямованiсть внутрiшньої i зовнiшньої полiтики украiнської держави.
Аналiтики називають чотири найбiльшi oлiгархiчнi клани, якi зосередили в своїх руках величезнi багатства i доходи яких стрiмко зростають навiть в умовах глибокої кризи, коли в краiнi зростає кiлькiсть людей, вiдкинутих за межу виживання.
Наших людей переконували в тому: по-перше, що тiльки приватна власнiсть формує ефективного власника; по-друге, що державне планування i регулювання стримують економiчний i cоцiальний розвиток, вiд них потрiбно вiдмовитись i «ринок все розставить по мiсцях», у тому числi сприятиме становленню сучасної галузевої структури економiки, переведенню її на iнновацiйний шлях розвитку; по-трете, вiдмова вiд практики регульованого державою цiноутворення створить умови для вiльноi конкуренцii, а це, в свою чергу, стимулюватиме зниження цiн i тарифiв; по-четверте, вийдемо з Союзу, «перестанемо годувати клятих москалiв, якi з’їли наше сало, випили нашу горiлку, i заживемо як у Європі».
Що ж ми маемо через 20 з лишком рокiв пiсля переходу на цей курс? Україна залишаеться чи не єдиною серед усiх пострадянських країн, яка пiсля катастрофiчного обвалу в останнє десятирiччя минулого столiття за обсягами внутрiшнього валового продукту (ВВП) досi не досягла рiвня кiнця 80-х рокiв (вiдставання й сьогоднi сягає майже 30%). Хотiв би у цьому контекстi навести такий iсторичний факт.
У моєму рiдному Запорiжжi, де я розпочинав пiсля закiнчення iнституту свою трудову дiяльнiсть i де вiдбулося моє професiйне i громадянське становлення, за першi двi радянськi п’ятирiчки при тодiшнiй технiчнiй базi i тодішньому рiвнi пiдготовки кадрiв були спорудженi такi гiганти – перлини вiтчизняної iндустрii, як Днiпровська гiдроелетростанцiя iменi В.I.Ленiна (нещодавно було урочисто вiдзначене 80-рiччя її пуску), заводи «Запорiжсталь», «Днiпроспецсталь», коксохiмiчний, вогнетривний, металевих виробiв, алюмiнiйовий, трансформаторний, авiамоторобудiвний, комбайнобудiвний «Комунар» (у шестидесятi роки вiн перетворений на автомобiлебудiвний) та iншi пiдприємства.
I це все менше, нiж за десять рокiв! Всi згаданi пiдприємства пiд час вiйни були зруйнованi , а пiсля вiйни вiдродженi всього за п’ять рокiв. Та й ще побудовано ряд сучасних пiдприємств, в основному електронної i радiоелектронної промисловостi, а також титаномагнiєвий, «Кремнiйполiмер». I це лише в одному мiстi! В сучаснiй же Украiнi за 20 з лишком рокiв збудовано лише одне пiдприємство – металургiйний завод Iнтерпайп у Днiпропетровськiй областi.
Можливо сьогодні немає нагальноі потреби будувати нові великі заводи, а слід було б зосередитись на реконструкції існуючих, переведенні їх на сучасні, новітні технології. Але ж і цього практично немає. Хiба це не привiд для роздумiв? Наша iндустрiя, сiльське господарство, системи життезабезпечення все ще тримаються значною мiрою на технiчнiй базi, створенiй за радянських часiв. Ступiнь зношенностi основних виробничих фондiв перевищуе 75%.
До чого це призводить – вiдомо. Про прориви водогонiв, каналiзацii, руйнування старих житлових будинкiв, у тому числi з людськими жертвами, телебачення повiдомляе мало не щодня. Галузева структура української економiки, яка й за тих часiв не була досконалою, стала ще бiльше спотвореною.
Порiвняно з 1990-м роком частка металургiйної промисловостi зросла (в основному за рахунок продукцiї низьких стадiй переробки) майже в 1,6 раза – з 11 до 17%. Водночас питома вага галузей, які визначають технiчний прогрес у народному господарствi, – машинобудування i металообробки (включаючи високотехнологiчну продукцiю пiдприемств оборонних галузей) зменшилась майже втричi – з 30,5 до 10,6%, легкоi промисловостi – з 10,5 до 0,7% ( в розрахунку на одного жителя тепер у нас виробляеться близько двох квадратних метрiв тканин i менше однiєі пари взуття за рік).
Частка продукцiї ciльського господарства зменшилась з 18,7 до 8,3%. Здiйснення привабливого гасла «Землю – селянам!» супроводжувалось розпуском великих колективних господарств – колгоспiв i радгоспiв, фактичним знищенням у багатьох селах соцiальноi iнфраструктури (лiкувальнi заклади – ФАПи , дитячi дошкiльнi установи, школи, торговельнi, побутовi заклади).
Селянам роздали земельнi дiлянки (т.зв.»паЇ», в середньому близько 4-х гектарiв на душу), на яких при такiй ропорошеностi, вiдсутностi потрiбної технiки, добрив неможливо вести ефективну господарську дiяльнiсть. Катастрофiчно зменшилось поголiв’я худоби (її менше, нiж було у 1934 роцi – пiсля страшного голоду. Не мають худоби майже половина великих – з площею угiдь бiльше 3 тис. гектарiв – господарств). Виробництво молока i м’яса зменшилось більше нiж удвiчi, шерстi – у сiм разiв.
Тепер i керiвництво Мiнагропромполiтики визнає, що зруйнування колективних господарств було серйозною помилкою (дехто навiть каже – злочином), виправити яку дуже важко. Останнiм часом заговорили про створення на селi кооперативiв з реалiзацii продуцii, виробленоi в особистих господарствах. У передвиборнiй програмi Партii регiонiв навiть записали – створити 1500 таких кооперативiв.
Але радикально ситуацiю це навряд чи змiнить, оскільки йдеться не про виробничі колективи, а невеликі об’єднання (10-15 домогосподарств), які пропонуються лише для збуту виробленої ними продукції (що, звичайно, теж потрібно робити). Ciльське населення зменшилось на два мiльйона людей. Значна частина молодi пiшла в мicта.
В багатьох селах залишились лише старi, немiчнi люди, якi виживають за рахунок доходу вiд особистих пiдсобних господарств та мiзерної орендної плати за «паї». На селi вiдроджується система латифундiй, по сутi помiщицьких господарств (тепер вони називаються «агрохолдингами»), власники яких нiяк не дочекаються, коли буде знято мораторiй на купiвлю-продаж сiльгоспугiдь.
Цiкавi думки з цього приводу висловив i на пiдтвердження навiв конкретнi факти Л.Кучма у статтi «Здорв’я i добробут нацii – прiоритет аграрноi полiтики держави» (газета «2000» вiд 26 жовтня 2012 р.). Вiн вiдмiчае, що агрохолдинги вже сконцентрували в своiх руках до третини площi oрендованих земель, а окремi з них мають по 300-400 тис. гектарiв. » Але проблеми не лише в надмiрнiй концентрацii, – наголошує Леонiд Данилович. – Всi основнi структурнi перекоси в аграрнiй сферi породжено насамперед агрохолдингами. Саме вони в гонитвi за валом, за прибутками махнули рукою на якiсть та на здоров’я людей.
Саме в грохолдингах найвищий рiвень хiмiзацii та генноi модифiкацii виробництва». В сільському господарстві країни склалися катастрофiчнi структурнi диспропорцiї. Частка посiвiв кормових культур у 5 разiв нижча вiд оптимальної. Водночас небезпечно розширюються площi пiд культурами, якi iнтенсивно виснажують унiкальнi за родючiстю українськi чорноземи (соняшник, рiпак).
Так, посiви соняшнику торiк по Украiнi займали 19% рiллi – при допустимiй нормi 12%, а в Луганськiй, Донецькiй, Днiпропетровськiй, Запорiзькiй областях пiд цю культуру вiдоводять до третини посiвiв. Мотив один – прибуток, прибуток над усе. А там – «трава не рости» … На усунення цих диспропорцiй потрiбнi десятки рокiв.
Звичайно, якщо у влади буде полiтична воля зробити це. Подiляючи обгрунтовану стурбованiсть Л. Кучми станом справ в аграрному секторi нашоi економiки, не можу не вiдмiтити – заради об’ективностi – що зруйнування нашого сiльського господарства, яке у 80-х роках минулого столiття успiшно розвивалося, почалося одразу ж після перевороту 1991 року і активно проводилося у тi роки, коли Л.Кучма був Президентом Украiни.
Вiн занадто покладався на своiх радникiв, якi переконували його в тому, що «вiддамо землю селянам i будемо годувати всю Європу». Сьогодні ж Украiна, сiльське господарство якоi дiйсно cпроможне годувати мало не всю Європу, змушена завозити з iнших краiн м’ясні продукти, овочі, фрукти, навiть гречку. Виникає реальна загроза продовольчiй безпецi нашоi держави.
До сказаного варто додати ще й таке, про що також говориться у статтi Л.Кучми: виявляеться, частка екологiчно чистої продукцii становить всього 0,1% нашого вiтчизняного ринку. У пресi повiдомлялися й такi цифри. У 2004 роцi частка продукцiї вiтчизняних пiдприемств i господарств у внутрiшньому споживаннi становила 71%. Вiдтодi вона знизилась до 56%. Тенденцiя дуже тревожна.
Про вкрай низький технологiчний рiвень iнновацiйного розвитку нашої економiки свiдчать такi данi. Якщо за радянських часiв розробляли i впроваджували новi види продукцii, новi технологiчнi процеси або вдосконалювали iх 60-70% пiдприємств, а в розвинених країнах свiту зараз – 70-85%, то в нас – менше 15% вiд iх загальноi кiлькостi.
Чисельнiсть працiвникiв, безпосередньо зайнятих науково-дослiдними i конструкторськими роботами, зменшилась бiльше нiж утричI (з 295 тис. до 94,1 тис.), а обсяги фiнансування науково-технiчної сфери – в 2,2 раза. П’ятий технологiчний уклад, який на Заходi стае переважаючим, у нас сягає лише 5%, а про шостий уклад не доводиться й говорити. Енергозатратнiсть української економiки у 2,6 раза вища, нiж у передових країнах.
Вiд 5 до 7 млн. людей працездатного вiку, не знаходячи роботи на Батькiвщинi, змушенi шукати її за кордоном, нести у багатьох випадках тяжку, принизливу долю «гастарбайтерiв». Триває вiдтiк умiв з Украiни. За даними, якi публiкувалися в нашiй пресi, за роки незалежностi її залишили назавжди 6 тисяч вчених (у тому числi 675 докторiв наук) i бiльше 10 тисяч фахiвцiв високої квалiфiкацiї.
Уявiмо, якi втрати понесла наша держава лише на їх пiдготовку! На стан справ в економiцi, iнших сферах вкрай негативно позначаеться згортання господарських, наукових та iнших зв’язкiв з краiнами Спiвдружностi Незалежних Держав. Курс на євроінтеграцію iх не замiстив.
Полiтичну i морально-психологiчну обстановку в краiнi великою мiрою обумовлюють негативнi процеси в соцiальнiй i гуманiтарнiй сферах, насамперед глибоке майнове, соцiальне розшарування в суспiльствi, яке набувае загрозливих масштабiв.
За офiцiйними даними, за межею бiдностi в 2010 роцi перебувало 24,1% наших спiввiтчизникiв, а розрахунками на нинiшнiй рiк iх передбачалося мати ще бiльше – 26,2 %. 9,5 млн.громадян мають середньодушовий дохiд нижчий за офiцiйно встановлений, будемо вiдвертими – мiзерний прожитковий мiнiмум. Це – офiцiйнi данi. Водночас рiк у рiк збiльшується кiлькiсть доларових мiльйонерiв i мiлiардерiв, чиї доходи стрiмко зростають.
Обiцянки «вiддiлити бiзнес вiд влади» залишилися пустими декларацiями. Втiм про це вже й не згадують. За роки незалежностi, коли не було воєнних конфлiктiв, голодоморiв, массових епiдемiй, катастроф, населення Украiни зменшилось на 6,5 млн. людей.
В краiну повернулися соцiальнi хвороби, передусiм туберкульоз. Проголошенi Конституцiею соціально-економiчнi права (на працю, на вiдпочинок, на безоплатну медицину, освiту та iншi) не реалiзуються. Зруйновано систему соцiальних гарантiй, соцiального забезпечення i захисту, яка вважалася кращою в свiтi i багато складових якої широко застосовувалися у рядi країн Європи. Над цими процесами не можна не замислитись.
Адже до проголошення незалежностi Україна входила до десятка найбiльш розвинутих країн нашого континенту. Втрата iдейних, цiннiсних орiентирiв, якi визначали формування попереднiх поколiнь, вiдмова вiд притаманних нашому народу моральних критерiїв поведiнки людей (таких, як скромнiсть, цнотливiсть, поважне ставлення до старших та iнш.), неодноразовi суб’ективiстськi перегляди оцiнок iсторичних подiй i дiячiв спричинилися до серйозних потрясiнь у духовному i моральному життi суспiльства.
Небезпечних масштабiв набули розпуста, розбещеннiсть, цинiзм, культ багатства, «красивого життя», насильства, вседозволеностi, пияцтво, наркоманiя, злочиннiсть. Все це, на мiй погляд, являє найбiльшу небезпеку для суспiльства, для його майбутнього.
Економiку, рано чи пiзно, можна вiдродити, досягти високого рiвня ii розвитку. Буде колись в нас i гiдна сучасностi соцiальна сфера. А вiдродити суспiльство з понiвечиними долями, деформованими душами дуже важко. Усвiдомити це дуже важливо.
На жаль, всi цi роки ми не мали i не маємо досi продуманої, орiєнтованої на тривалу (або хоча б на середньострокову) перспективу, послiдовної полiтики трансформацiй в економiцi, соцiальнiй i духовнiй сферах.
Варто у цьому контекстi пригадати, як свого часу (ще в 1994 роцi) пiсля першого обрання Президентом Л.Кучма, звертаючись до народних депутатiв України сказав: «Скажiть, що треба побудувати, i я побудую». Вiдповiдi й досi немае.
Дивитись ще на цю тему Z-Україна
Свежие комментарии