Кожного дня, пересічний мешканець українського міста прокидається, вмикає телевізор або комп`ютер, розігріває сніданок, приймає гарячу ванну або душ (особливо якщо пересічний українець- киянин). Теплі батареї створюють відчуття затишку, а пральна машина та інші побутові прилади забезпечують комфорт. Так було завжди, так є, так буде, але не довго.
Частина перша:Комунальний апокаліпсис
Почнемо з такого близького для кожного з нас явища як комунальна інфраструктура. Незабаром впродовж найближчих 5-6 років почнеться неконтрольована руйнація (часто з небезпечними наслідками для життя людей) житлово-комунальної інфраструктури: водогонів, водо- та газо- проводів, каналізаційних мереж. Життя в українських мегаполісах стане нестерпним. Розглянемо невтішні факти, та підгруннтя такого прогнозу:
Житловий фонд
Житловий фонд України складає близько 10,1 млн. буд. Загальною площею понад 1031,7 млн. кв.м., в тому числі житловий фонд комунальної власності –250 тис. будинків. загальною площею 114 млн.кв.м. За останні роки внаслідок вкрай недостатнього фінансування капітального ремонту житлового фонду (8-10 відсотків від потреби) погіршився технічний стан житла, кожен третій будинок потребує капітального чи поточного ремонту.
До категорії ветхих та аварійних будинків віднесено майже 53,6 тис. будинків, загальною площею 4,8 млн.кв.м., де постійно проживають понад 191,8 тис. мешканців.
Найбільше ветхого та аварійного житла в Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Харківській, Одеській, Чернівецький областях.
На сьогодні в Україні налічується 25,5 тис. будинків, побудованих за проектами перших масових серій великопанельних, блочних і цегляних будинків, загальною площею 72 млн.кв.м., тобто 23 відсотка міського житлового фонду, який потребує відновлення шляхом реконструкції і модернізації.
У житловому фонді України зареєстровано близько 96 тис. пасажирських ліфтів, із яких більше 10 тис. відпрацювали 25 років і потребують заміни чи модернізації, для чого необхідно близько 1 млрд. грн. Найгірше становище з ліфтовим господарством у Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та Херсонських областях.
Теплоенергетика
Так, в сфері підприємств комунальної теплоенергетики близько 60% котелень вже відпрацювали свій нормативний термін, а на 38 % котелень експлуатуються малоефективні та застарілі котли з низьким ККД, що обумовлює значні втрати палива. Майже 40% теплових пунктів перебувають у ветхому та аварійному стані, що призводить до постійних перебоїв у гарячому водопостачанні та перевитрат паливно-енергетичних ресурсів.
Підприємствами комунальної теплоенергетики усіх форм власності експлуатується 65,2 тис. котлів, з них них 15,6 тис. (24%) з терміном експлуатації більше 20 років. Протяжність тепломереж складає 37.4 тис.км. у двотрубному обчисленні, у т.ч. 4,9 тис.км. (13,1 %)-ветхі т аварійні .Теплогідроізоляція на теплових мережах застаріла і неефективна. З цих причин у комунальній енергетиці втрати теплової енергії упродовж року складають 13 млн.Гкал, що становить 11% її випуску. У перерахунку на природний газ втрати дорівнюють 2,1 млрд. куб.м. або 15 % його загального споживання галуззю.
Найгірший стан теплових мереж в Одеській (34,7% ветхих і аварійних мереж), Чернігівській (28,6 %) областях та м.Севастополі (25,8%).
Експлуатація морально застарілого та фізично зношеного обладнання призводить до перевитрат палива, які на 20% вищі від середнього світового рівня, та до значного забруднення навколишнього середовища.
Послугами централізованого водопостачання забезпечується понад 70 відсотків населення України, централізованого водовідведення- близько 63 % населення.
Аналіз технічного стану водопровідно-каналізаційного господарства засвідчує, що кризовий стан цієї підгалузі поглиблюється.
Упродовж 2004-2006 років спостерігались стійкі негативні тенденції, зокрема:
-частка ветхих і аварійних мереж зросла від 29,2 до 32,5% від їх загальної протяжності. Найбільш зношені мережі в АР Крим, Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській областях;
-рівень втрат води у мережах зріс від 29,8 до 34,5% від обсягів відпущеної споживачам води. Найвищий рівень втрат допущено у м. Севастополі (79,9), Закарпатській (59,4%), Чернівецькій (59,2 %), Одеській (58,2%), Харківській (56,8%) областях.
Питомі витрати електроенергії на постачання та відведення 1 м. куб. води зросли від 1,52 до 1,56 кВт. Найбільш енергомісткими є підприємства Чернівецької (3,29 кВт год), Тернопільської (2,56 кВт год_, м.Севастополя (2,54 кВТ год), Сумської (2,25 кВт год) областей.
Більше половини міст (55%) з населенням понад 100 тис. чол. забезпечуються питною водою за графіком. У 260 населених пунктах близько 17% питної води від загального обсягу за окремими фізико-хімічними показниками не відповідає вимогам чинного стандарту. Приблизно 40% існуючих очисних потужностей потребують відновлення .
Динаміка основних показників, що характеризують діяльність галузі та стан обслуговування населення, погіршується. Так, з 2003 по 2007 рік протяжність ветхих і аварійних водопровідних мереж збільшилася на 10 тис. кілометрів та становить 34 відсотки їх загальної протяжності; середній рівень втрат води у мережах збільшився з 29 до 37 відсотків, частка котлів, строк експлуатації яких становить більш як 20 років, збільшилась з 22 до 25 відсотків.
Кожен третій житловий будинок потребує капітального ремонту. В аварійному стані перебувають більше третини водопровідно-каналізаційних та теплових мереж, близько 30 відсотків теплопунктів.
Місцеві газопроводи
Вітчизняні газорозподільні мережі створені переважно в 60-70 роках, і з тих часів вони бачили лише поточний ремонт, та й то лише у випадках крайньої необхідності. Загальний рівень їх зносу сягає 60%, а десята частина зношена повністю, стовідсотково.
Донедавна в українських обласних газорозподільних компаніях заявляли про наміри припинити подачу газу в тих областях, де газопроводи мають небезпечний ступінь зносу. За даними члена комітету Верховної ради по ТЕК Олега Зарубінського, якщо це станеться, будуть зупинено постачання газу на 20-25% українських споживачів.
В найближчі десять років облгазам необхідно оновити більше 50% газорозподільної інфраструктури. На це, по експертним оцінкам, необхідно мінімум 3 млрд. дол.. Без перебільшення можна сказати, що ситуація, яка склалася загрожує країні техногенною катастрофою.
Як зізналися в самому “Київгазі”, з 211 газорозподільних пунктів (ГРП) в Києві тільки 53 оснащено телемеханічним обладнанням .Як бути з рештою 158 ГРП? А ніяк- коштів на них в держаному та місцевому бюджетах не передбачено. А мова йде, на хвилинку, про апаратуру, що забезпечує спрацювання запобіжників, якщо тиск газу збільшиться більше ніж на 40% . Враховуючи що обладнанням не оснащені 3/4 ГРП, можна з повною переконаністю стверджувати, що мова йде про життя та безпеку трьох четвертих населення Києва- це біля 3 млн.осіб! А скільки по всій Україні? Досвід Дніпропетровської трагедії нікого нічому не навчив.
Частина друга: Енергетичний колапс
Але проблема не тільки з житлово-комунальним господарством. Навіть якщо воно і збережеться, то зиску з нього буде мало- енергетичний потенціал країни на межі тотальної руйнації.
Факт того, що вітчизняні енергогенеруючі та передавальні потужності давно відпрацювали свій ресурс, уряд визнав навіть у власній “Енергетичній стратегії”. За оптимістичним прогнозами чиновників, ресурсу в тому вигляді в якому він є сьогодні має вистачити на сім років. Песимісти впевнені що українська енергетика не дотягне навіть до Євро –2012. бо електричні мережі зношені більше ніж на 70%, обладнання генеруючих компаній – до 90%.
В Україні наявність великої кількості генеруючих потужностей створює ілллюзію, що запасів потужностей досить. Але, якщо половина базового графіка споживання електроенергії забезпечується за рахунок відносно нових атомних станцій, то друга половина забезпечується за рахунок ТЕС, які вже двічі відпрацювали свій проектний ресурс. Енергетичне устаткування вкрай зношене і використовується на межі технічних можливостей.
В 2010 році в Україні повинно розпочатись закриття блоків на атомних електростанціях, які відпрацювали 30 років, проте атомщики навіть не готуються до цього. Відсутня необхідна для закриття документація, відсутні гроші на такі роботи. Фонд виведення блоків з експлуатації майже пустий. Замість цього уряд прийняв рішення продовжити строк експлуатації реакторів, котрі вже відпрацювали свій проектний ресурс ще на 15 років.
Так пролонгація лише відстрочує вирішення проблеми, та збільшує ризик для населення країни ( і не тільки нашої).Продовження терміну роботи старих та будівництво нових енергоблоків загострить питання радіоактивних відходів. Будівництво спеціалізованого сховища існує лише на папері.
Сьогодні на чотирьох українських АЕС (Запорізькій, Рівненській, Хмельницькій та Південноукраїнській) працює 15 енергоблоків, які виробляють половину електроенергії в державі. 12 з них у 2017 р. вичерпають свій ресурс, причому у 2010-11 рр. – 1-й й 2-й енергоблок РАЕС, у 2012 р. – 1-й енергоблок Південноукраїнської АЕС.
Реконструкція старих та будівництво нових енергоблоків (враховуючи, що один енергоблок коштує 2 млрд. дол.), вимагає 30 млрд. дол. (2/3 бюджету України на рік), до того ж необхідно шукати спеціалістів, яких зараз критично бракує (що цілком зрозуміло, адже зарплата атомника в Росії та Білорусі в середньому у 2-3 рази вища, ніж в Україні).
В цьому році впродовж 13 днів на Рівненській АЕС сталося дві аварії на другому енергоблоці: 29 травня о 1:58 на другому енергоблоку протекла охолоджуюча вода між першим і другим контуром реактора. Його негайно зупинили на неплановий ремонт і 4 червня о 12:32 знову «запустили». 10 червня о 12:10 той самий другий енергоблок був зупинений після протікання в гермозоні (захисній оболонці реактора).
На щастя, радіаційний, протипожежний, екологічний стан на Рівненські АЕС та прилеглій території не змінювався та знаходиться у межах діючих норм. У прес-службі «Енергоатому» кореспондентів заспокоїли, і звинуватили в несправностях на РАЕС попереднє керівництво «Енергоатому». Воно, мовляв, економило на плановому ремонті. Навряд чи після аварій ситуація покращилась.
Тим часом, загальні матеріальні втрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи наразі перевищили 250 млрд. дол. Навіть сьогодні розмір території, на якій спостерігається підвищений рівень радіації, загалом складає близько 70 тис. кв. км. На цих територіях проживає понад 7 млн. людей. В Україні з господарського використання довелося вилучити 180 тис. га ріллі та 157 тис. га лісів, з 30-кілометрової зони було відселено понад 110 тис. чол.
А більшість сьогоднішніх АЕС набагато потужніші, ніж Чорнобильська.
Якщо половину енергій в Україні виробляють АЕС, то другу половину ТЕС, що займають 40% в загальному обсязі виробництва струму.
Сьогодні 90% енергоблоків ТЕС вичерпали свій розрахунковий ресурс роботи (100 тис.год), а 51% перевершили прийнятий в світовій практиці граничний показник фізичної зношеності (200 тис.год). Враховуючи викладене, впродовж найближчих 5-6 років вітчизняні блоки можуть стати причиною неконтрольованої ситуації в тепловій генерації.
Як це не дивно, але в Україні вже 5 років існує “План заходів щодо реконструкції та модернізації ТЕС” затверджений урядовим розпорядженням. Документ передбачає реконструкцію 41 енергоблоку ТЕС на загальну суму 7,3 млрд. грн. проте роботи так і не розпочались.
У найбільш критичному стані знаходиться устаткування ТЕС Донецько-Дніпровського та Західного регіонів через спалювання на них вугілля значно нижчої якості, ніж це передбачено проектом.
Якісний склад вітчизняного парку генеруючого устаткування був і раніше далекий від досконалості, а на даний час становище можна назвати катастрофічним.
Електроенергетика перенасичена великими генеруючими об`єктами, що проектувалися для роботи в базових режимах. Існує проблема покриття графіків навантажень: через катастрофічну нестачу в енергосистемі України маневрених потужностей ТЕС змушені працювати в нерозрахованих різкозмінних режимах, регулюючи частоту в енергосистемі, продовжуючи подальший знос устаткування, знижуючи його надійність та екологічні показники.
З передачею електроенергії теж не все гаразд.
Значною проблемою для електроенергетики залишається високий рівень втрат електроенергії в мережах. Наприклад, за 2003р. загальний обсяг комерційних втрат електроенергії склав 10,2 млрд.кВт. Це 6,5% від усього відпуску електроенергії, а в грошовому еквіваленті- 1,4 млрд. грн.
Ситуація погіршується систематичними та розповсюдженими крадіжками металу. Так нещодавно промайнула вже звична та буденна інформація- невідомі в Хмельницькій області поцупили більше 10 км. дроту високовольтної лінії. А до цього, три роки тому, у Вінницькій області було демонтовано 5 км дроту з діючої лінії електропередач. Справді, навіщо ці ЛЕП коли незабаром нічого їм буде передавати?
Частина третя:Україна на бездоріжжі
Втекти від комунального апокаліпсису і енергетичного колапсу вдасться небагатьом. Багато політиків ділять Україну на Правобережну та Лівобережну за культурними та мовними ознаками, але все набагато простіше –нас незабаром розділить Дніпро в прямому, географічному розумінні.
Сьогодні в Україні нараховується 30 тис. мостів, мостових переходів та шляхопроводів. З 16 тис. мостів, що перебувають у віданні “Укравтодору”, більше 400 вже не підлягають ремонту і на їх місці треба будувати нові. Не менше 70% шляхопроводів потребують капітального ремонту
По словам В. Продивуса, власника столичного “Мостобуду” зношення мостів в Україні складає 73%.
В Києві нараховується 150 мостів. Будівництвом нових мостів у Києві не займались майже 20 років.
Недобудований залізнично-автомобільний міст через Дніпро на грані руйнації. В опорах утворюються тріщини метрової глибини, а самі опори починають рухатись. Винуватих не знайти. В міст вкладено вже біля 4 млрд.грн., а побудовано лише третину.
Для нормального розвитку тільки Києва в найближчі 15 років необхідно ще п`ять мостів та декілька десятків мільярдів доларів.
Наприклад, Дарницькій залізнично-автомобільний міст (міст Кирпи) схожий на анекдот. Початкова вартість 4,7 млрд.грн., кінцева 15 млрд грн. (за прогнозами).Для порівняння підвісний міст довжиною 36 км. з міста Шанхай в Нінгбо коштував Китаю 1,8 млрд.долл.
Будівництво мосту розпочато в квітні 2004 року та пов`язано із чисельною кількістю проблем та скандалів. Через деякий час після початку будівництва на його несучих опорах були виявленні тріщини глибиною до метра. Наступна проблема виникла не так давно :одна з опор мосту змістилась.
Центральна столична артерія –міст метро може бути зруйновано, якщо його найближчим часом не почнуть будувати. Про це свідчать результати перевірок “МІськдорНДІ”.
Столична влада поки обмежилась малим: заборонила рух вантажівок та готує…косметичний ремонт. За словами начальника главу транспорту КМДА Станіслава Гвоздікова, міст проектували тільки для метро, а тепер по ньому їздять і легковики, та знедавна вантажівки. При спорудженні використовували опори мосту Боша, який стояв на цьому місці з 1925 року. Оскільки ці опори були ширші ніж треба для тунелю, вирішили там пустити ще й автотранспорт. Нових опор в 60-х роках ніхто не побудував, міст залишився стояти на старих “ногах”. З тих часів його ніхто серйозно не ремонтував. Але спрямувати в обхід вантажний транспорт замало, міст треба терміново ремонтувати, інакше йому залишилось жити від сили три роки, стверджують в “ДерждорНІІ”.
Автодорожній переїзд через греблю Дніпрогесу реконструювали в 1978 році:проїжджу частину розширили та зробили в чотири смуги (по дві в обидві сторони). Строк експлуатації цієї частини греблі вичерпались в 1998 році.
Через нестачу коштів в державному бюджеті на ремонт греблі Дніпровської ГЕС, що перебуває в аварійному стані, перераховано всього лише 300 тис.грн. з необхідних 7,4 млн. На збільшення фінансування в Запоріжжі не розраховують, тому вже у березні наступного року греблю перекриють для руху транспорту.
Дніпрогес побудували на початку минулого століття. З тих часів його підривали і рятували, ремонтували і добудовували. Грандіозна конструкція гідроелектростанції, котра до того ж є мостом довжиною майже в кілометр, здавалось, простоїть століття. Проте нещодавно фахівці шокували запорожців повідомленням: проїжджа частина греблі може зруйнуватись в будь який момент. Ситуація погіршується тим, що одночасно в повну непридатність прийшли ще два запорізькі мости. Місто з населенням, що наближується до мільйона осіб, буде поділено на дві автономні частини. В останні декілька років експерти систематично обіцяють, що стояти греблі залишилось недовго, катастрофи не уникнути.
На грані повної руйнації єдиний міст через Дніпро в Черкасах. Розрахований на 2,5 тис. авто на добу, зараз цей міст пропускає 11 тисяч автівок. Через потужний автотранспортний потік та великих вантажівок шляхопровід в катастрофічному стані- слід замінити більше сорока залізобетонних плит та асфальтобетонних покрить. Повністю зруйнована залізнобетнонна коробка, по якій проходять комунікації. На щасті в цьому році міст ремонтували, проте замість капітального ремонту зробили лише косметичний
З дорогами і залізницею теж не все гаразд. Урядовці та топ-менеджери «Укрзалізниці» визнають, що зношеність основних фондів у залізничній галузі становить приблизно 80%. Також близько 80% шляхового покриття автодоріг потребує ремонту, причому майже 20% — термінового.
Частина четверта: невтішні підсумки
Аналізуючи відкриті джерела, складемо невеликий список деяких базових інфраструктурних потреб України та їх вартість (курсивом виділені критично важливі напрямки фінансування, що впливають на безпеку життєдіяльності людей)
Потреба
Вартість, млрд.дол.
Будівництво нових атомних енергоблоків
30
Будівництво ядерного сховища
0,4
Реконструкція блоків ТЕС
1
Дороги автомобільні
131
Будівництво мостів
7
Реконструкція аеропортів, морських портів
21,1
Газопровідна система
3
ГТС
2,8
ЖКГ
10,2
ВСЬОГО
206,5
Отже, тільки для відновлення безпечних та комфортних умов життя громадян, державі необхідно знайти біля 51,4 млрд.дол. І це без врахування таких фундаментальних сфер як потреби армії, охорона здоров’я, освіта, судочинство тощо.
За всю новітню історію капіталовкладення України коливалися в діапазоні 20-23% від ВВП
Так в минулому 2008 році ВВП склав 117 млрд.дол., загальні інвестиції (враховуючи зовнішні) 28 млрд.дол. Годі й казати, що під час економічної кризи зовнішні інвестиції скоротились до 3,9 млрд .дол.. станом на жовтень цього року.
Причому спрямовувались вони не на інфраструктурні потреби, а переважно у фінансовий сектор. Сучасна популістська політика уряду, збільшуючи зовнішній борг теж спрямовує кошти та латання соціальних дірок не замислюючись про завтрашній день.
Чому Україна вже не має жодних шансів вибратись з інфраструктурного колапсу?
Висока корупція збільшує вартість інвестиційних проектів чи не в двічі.
Бюрократичний апарат уповільнює економічний цикл і створює систематичні перепони для бізнесу.
Законодавча база відсутня або не досконала (зокрема закон про концесії).
Права власності не гарантовані.
Інвестиції в інфраструктуру мають довгостроковий характер і низьку рентабельність.
Інвестиції в Україну носять здебільшого спекулятивний характер, а держаний апарат зацікавлений в швидкому корупційному збагачені і живе за принципом “після нас хоч потоп”.
Навіть при наявності ідеальної України без корупції і з ефективним законодавством (повна утопія) обсяг необхідних капітальних інвестицій вже настільки великий, що економіка просто не здатна буде їх освоїти. Навіть Китай в кращі часи інвестував в основні фонди біля 35 % ВВП. В нашому випадку це, як було вказано 25-28 млрд дол.., а враховуючи кризову реальність – 10-15 млрд.долл.
Тепер ми повинні чітко усвідомити, що велика частина цих інвестицій піде у фінансовий сектор та виробництво. На інфраструктурні проекти залишаються “сльози” – максимум 5 млрд.долл., з яких половина буде вкрадена.
І поки ми лататимо одні дірки, будуть прориватись інші, вдвічі більші- у вигляді техногенних катастроф та аварій. Ми вже проїли і прожили весь радянський інфраструктурний спадок, втратили кваліфіковнаих працівників і наукову базу. А для ліквідації наслідків аварій ми змушені будемо витрачати, ще більші кошти (скоріше за все кредитні), прямуючи в прірву ще швидше.
Якщо розвинені країни світу входять в постіндустріальну, то ми в епоху деіндустріалізації. Оскільки, державна влада стрімко втрачає важелі впливу на політичну і економічну ситуацію в країні, вона покладе всю відповідальність на плечі іноземних транснаціональних корпорацій, які завжди готові поглинути будь-яку державу з сировинним і земельним потенціалом.
Для такої держави вистачить однієї АЕС за очі, та декількох потужних ТЕЦ для шкідливого металургійного та хімічного виробництва. Гаряча вода та опалення стануть для громадян предметами розкоші. Автотранспортну і залізничну інфраструктуру (Укрзалізницю буде приватизовано) розбудують швидко – для більш ефективного вивозу сировини та напівфабрикатів. Сховища ядерних відходів нам теж побудують, і не тільки для українських АЕС.
Висновки робіть самі. А поки ви розмірковуєте, наші політики і можновладці вже давно мають за кордоном рахунки, нерухомість, вчать там своїх дітей, лікуються і зустрінуть свою старість.
Всі інші можуть і далі сперечатись за НАТО, мови, ОУН-УПА, трипільскі глечики, дивитись Шустера.
“Кожному –своє” було написано на воротах концтабору Бухенвальд. Саме цей влучний вислів стає прапором новітнього Бухенвальду, в який незворотньо пертворюється Україна.
За матеріалами Економічна правда
