Житлово-комунальне господарство України, енергоефективність, водопровідно-каналізаційне господарство, побутові відходи
06/20/2016 | Разместил admin в ЖКХ-ОСМД, Инфраструктура, Статистика |
Однією з найгостріших проблем житлово-комунального господарства (ЖКГ) в Україні є нераціональне та неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) Це питання має не тільки економічне, а й соціальне та екологічне значення. ЖКГ споживає близько 25 % від загальної кількості електроенергії країни та 40 % теплоенергетичних ресурсів. Надмірне споживання та втрати енергії збільшують викиди парникових газів.
Втрати енергетичних ресурсів на всіх етапах її виробництва та транспортування споживачам у ЖКГ становлять 45 %, або 3,7 млрд м3 природного газу, за рахунок таких причин:
- низький коефіцієнт корисної дії (ККД) котлів (втрати – 15 %);
- старі та аварійні теплотраси (втрати – 25 %);
- нереалізоване тепло (втрати – 5 %).
Зношеність обладнання на підприємствах комунальної теплоенергетики суттєво впливає на ефективність вироблення теплової енергії. Із 80 070 установлених котлів 15 871 котел, або 1/5 від їх загальної кількості, експлуатується понад 20 років. Протяжність теплових мереж у двотрубному обчисленні становить 32 428,8 км, з них старих та аварійних – 5 976,6 км (18,1 %).
Загальна протяжність водопровідних мереж становить 179 808,9 км, з яких в аварійному стані знаходяться 67 817,7 км, або 37,7 %. Втрати води в мережах сягають понад 40 %, а в окремих випадках досягають понад 70 % від поданої в систему води. Питомі витрати електроенергії на 1 м3 води у 2,5 разу більший ніж у європейських країнах.
Технічні характеристики більшості житлових будинків в Україні не відповідають сучасним вимогам до показників споживання енергоресурсів та умов комфорту. Ефективність використання енергетичних ресурсів у житловому фонді України в 3–5 разів нижча, ніж у розвинутих країнах. Житлові та громадські будівлі, які побудовані переважно в 1950–1990 рр., мають незадовільні теплотехнічні показники, що призводить до надмірних втрат теплової енергії (до 45 %).
Одним із шляхів раціонального та економного використання ресурсів є їх належний облік, насамперед оснащення житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води й теплової енергії. На 1 січня 2013 р. засобами технологічного обліку оснащено лише 75 % підприємств водопровідно-каналізаційного господарства та 92 % підприємств теплопостачання. Основними документами, які визначили стратегію розвитку житлово-комунального господарства, були Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009–2014 роки і Галузева програма енергоефективності та енергозбереження в житлово-комунальному господарстві на 2010–2014 роки. Зараз в Україні відсутнє спеціальне законодавство у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель, тому Урядом розроблено проект Закону “Про енергетичну ефективність житлових та громадських будівель”.
Перехід до нової політики розвитку потребує також удосконалення системи управління житловим фондом, розширення державно-приватного партнерства, створення умов для інвестиційної та підприємницької діяльності в галузі, інших напрямів реформування, враховуючи перегляд містобудівельної політики, започаткованої у 50-х роках минулого століття.
Політика розвитку враховує сучасний стан і проблеми, які потребують розв’язання, основні положення вищезазначених політичних документів, європейський і світовий досвід, а також науково обґрунтовані напрями, шляхи та способи реформування, модернізації й оновлення підприємств та інфраструктури житлово-комунального господарства України.
За словами Віце-прем’єр-міністра – Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадія Зубка, які ми цілковито поділяємо: «Реформа енергоефективності створює новий кластер української економіки та допомагає їй вийти з кризи[1].
В країні створюються виробничі потужності з виробництва сучасних матеріалів, котлів на альтернативному паливі. За кожним таким виробництвом стоять нові робочі місця та податки до бюджету країни. Банківська система створює нові лінійки кредитних продуктів для обслуговування заходів з енергоефективності, росте ринок юридичних, консультаційних та аудиторських послуг. Все це дає синергетичний позитивний ефект для української економіки».
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, яке відповідає за впровадження реформи, плідно співпрацює як з іншими міністерствами, так і з міжнародними партнерами. За оцінками деяких міжнародних фінансових установ, інвестиційна складова українського ринку енергоефективності сягає 50 мільярдів доларів. Це автоматично робить енергоефективність локомотивом, який потягне за собою вперед всю українську економіку».
12 серпня 2015 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову щодо стимулювання населення до енергоефективності. Постановою, розробленою Мінрегіоном та Держенергоефективності, передбачено збільшення особам, яким призначено субсидію, розміру відшкодування частини кредиту, взятого на енергоефективне обладнання («негазові» котли) та матеріали з 20%/30%/40% на 70%. Постанова також передбачає підвищення граничних сум відшкодування позичальникам частини суми кредитів, взятих на енергоефективне обладнання та матеріали з 5000 на 12 000 та з 10 000 грн. до 14 000 грн.
Житлове господарство
Житловий фонд України становить 6,74 млн. будинків загальною площею 1086 млн. м2, а саме:
- житловий фонд індивідуальної забудови – 6,5 млн. будинків загальною площею 622 млн. м2;
- житловий фонд багатоквартирної забудови – 240 тис. будинків загальною площею 464 млн. м2.
До категорії старих віднесено 46,9 тис. будинків (0,6 % від загальної кількості житлових будинків країни) загальною площею 3,9 млн м2, в яких мешкає 95,5 тис. мешканців. До категорії аварійних віднесено 13,2 тис. будинків (0,16 % житлових будинків країни) загальною площею 1,2 млн м2, у яких мешкає 23,1 тис. мешканців. Житлові та громадські будівлі, як зазначалось раніше, мають незадовільні теплотехнічні показники, що призводить до надмірних втрат теплової енергії в процесі їх експлуатації (до 50 %).
Фактично ефективність використання теплової енергії в будівлях України у 3–5 разів нижча, ніж у західних країнах. Так, первинне використання енергії досягає 3,0–4,5 тис. м3 природного газу на опалення середньої (60 м2) несанованої квартири (у європейських країнах на сановану квартиру аналогічної площі необхідно 1,0–1,5 тис. м3 природного газу).
Реконструкція та капітальний ремонт житлового фонду
Фінансування заходів, спрямованих на проведення реконструкції та капітального ремонту житлового фонду, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів. Згідно з даними статистичної звітності, витрати на капітальний ремонт житлового фонду України (міські поселення та сільська місцевість), становили 405,7 млн грн, що на 70,5 млн грн (17,4 %) більше зазначеного показника за попередній рік. Це обумовило зменшення кількості старих будинків на 1,9 тис. та аварійних житлових будинків на 0,5 тис. будинків.
Заходи з енергоефективності в житловому господарстві
Розроблено проект Закону України “Про енергоефективність житлових та громадських будівель” та опрацьовуються відповідні підзаконні акти, що забезпечать його практичне застосування. Розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку розробки інвестиційних проектів у сфері утримання багатоквартирних будинків”. Завершується опрацювання “Методики розрахунку обсягу зекономлених енергетичних ресурсів та коштів в результаті впровадження заходів з підвищення енергетичної ефективності житлових та громадських будівель”, що дасть змогу забезпечити впровадження єдиних вимог до розробки техніко-економічних обґрунтувань проектів енергоефективної санації будинків. На завершальному етапі знаходиться розробка проекту ДБН “Термомодернізація будинків”.
За фінансової підтримки ЄБРР здійснюється розробка законопроектів щодо внесення змін до Бюджетного Кодексу, Законів “Про енергозбереження”, “Про державні закупівлі”, “Про житлово-комунальні послуги” з метою передбачення можливості застосування механізмів договорів енергосервісного підряду (ЕСКО-контрактів), а також розробка проектів відповідних нормативно-правових актів. Також розпочато роботу над створенням механізму кредитування ЄБРР енергоефективних проектів в Україні. У житлово-комунальній сфері здійснюється багато енергоефективних проектів, які дають необхідний досвід для їх поширення.
Так, КП “Полтававодоканал” впроваджено 3 теплові насоси PWWD-120D “Water to water” потужністю 160 кВт/год теплової енергії із замкнутим теплообмінним циклом виробництва Канади, що дало значний економічний ефект, а також запроваджено сучасну систему диспетчеризації. КП “Вінницяоблводоканал” на КНС № 3А встановлено тепловий насос, який використовує тепловий потенціал стічних вод та акумулює теплову енергію з відпрацьованих скидів очисних споруд. КП “Чернігівводоканал” у межах реалізації заходів проекту “Розвиток міської інфраструктури” здійснено багато заходів із реконструкції та модернізації, що дало змогу скоротити енерговитрати та отримати економічний ефект.
На таких підприємствах доцільно утворювати демонстраційні центри для навчання та перепідготовки кадрів з питань впровадження енергоефективних технологій у житлово-комунальному господарстві.
Водопровідно-каналізаційне господарство
Централізованим питним водопостачанням забезпечено 456 міст, або 99,3 %; 775 селищ міського типу, або 87,5 %; 6312 сіл, або 25,2 %. Загальна протяжність водопровідних мереж становить 179 808,9 км, із яких застарілих та в аварійному стані знаходяться 67 817,7 км або 37,7 %. Найбільша значущість старих та аварійних водопровідних мереж від загальної їх протяжності в Луганській – 62,4 %, Донецькій – 49,7 %, Львівській – 44,6 %, Дніпропетровській – 42,4 % областях, АР Крим – 52,3 % та м. Севастополі – 55,7 %.
Витоки й невраховані витрати води в системах водопостачання дорівнюють 28,9 % від поданої води в мережу. Найвищий відсоток витоків і неврахованих витрат за розподілу від поданої води в мережу в м. Севастополі – 49,0 %, Житомирській – 41,7 %, Чернівецькій – 42,1 %, Харківській – 40,1 % областях.
102 населені пункти в 17 областях отримують питну воду за графіками. Подача води за графіками та її тривала відсутність у водопровідних мережах сприяє бактеріальному забрудненню питної води. Ситуацію значно погіршують випадки відключення об’єктів водопостачання від систем енергозабезпечення.
У 261 населеному пункті жителі отримують питну воду з місцевих джерел із відхиленням від нормативних вимог за фізико-хімічними показниками – загальною жорсткістю, хлоридами, сухим залишком, сульфатами, фтором, залізом, нітратами, аміаком, марганцем. Найбільшу кількість води з відхиленням від нормативних вимог було подано в Львівській області – 27 601 тис. м3 (25 %), та Луганській – 39 295 тис. м3 (22 %).
Централізованими системами водовідведення забезпечено 443 міста (96,5 % від їх загальної кількості), 512 селищ міського типу (57,9 %) та 709 сільських населених пунктів (2,5 %). 16 міст у 8 областях України – Берестечко, Устилог (Волинська обл.), Підгородне (Дніпропетровська обл.), Прип’ять (Київська обл.), Ульяновка (Кіровоградська обл.), Белз, Судова Вишня, Угнів (Львівська обл.), Кигечівка, Коломак (Харківська обл.), Скалат (Тернопільська обл.), Черкаська (Городище), Вашківці, Герца (Чернівецька обл.) та Батурин (Чернігівська обл.), Інкерман (м. Севастополь) не мають централізованих систем водовідведення.
У населених пунктах, де відсутнє централізоване водовідведення, для скидання стічних вод населення користується септиками або вигрібними ямами, використання яких спричиняє погіршення екологічного стану джерел водопостачання, що призводить до їх забруднення патогенними бактеріями й вірусами, а також до збільшення територій підтоплення населених пунктів.
Загальна протяжність каналізаційних мереж становить 51 210,5 км, з яких старих та в аварійному стані знаходяться 18 553,2 км, або 36,3 %. Найбільша значущість старих та аварійних каналізаційних мереж від загальної їх протяжності в Харківській становить 51,8 %, Донецькій – 48,8 %, Луганській – 47,2 % областях, в АР Крим – 49,4 % та м. Севастополі – 42,7 %.
Рівень зношеності очисних споруд досяг більше 80 %. Питомі витрати електроенергії на 1 м3 води у 2,5 разу більші ніж у європейських країнах (0,75 та 0,3 кВт/год відповідно). Норма водоспоживання на 1 людину в Україні дорівнює 320 л/добу, коли в розвинутих країнах сягає 140–160, що у 2–3 рази перевищують аналогічні показники країн Європейського Союзу. Втрати води в мережах досягли 30–40 % і більше (у Франції – 16 %).
Мінрегіоном ініційовано внесення змін до Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” щодо застосування модульних і колективних станцій доочистки води під час будівництва та реконструкції лікарень, шкіл, дитячих садочків та розроблено національні стандарти (вода питна доочищена; бутильована питна вода; фасована питна вода, розлита в тару споживача; вимоги та методики контролю якості питної води).
Оптимізація централізованих систем водопостачання та водовідведення
Загальнодержавною цільовою програмою “Питна вода України на 2011-–2020 роки” передбачено розробку 1230 схем оптимізації роботи систем централізованого водопостачання та водовідведення населених пунктів. Станом на 1 січня 2014 р. було зареєстровано 100 схем (8,1 %) у 21 області України. Крім того, розроблено та подано на погодження схеми оптимізації таких міст: Євпаторії, Луцька, Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Жовтих Вод, Кривого Рогу, Нікополя, Донецька, Краматорська, Маріуполя, Білої Церкви, Луганська, Сєверодонецька, Сум, Тернополя, Кам’янець-Подільська, Хмельницького, Умані, Чернівців.
Оптимізація роботи систем централізованого водозабезпечення та водовідведення міст, селищ міського типу та сільських населених пунктів дасть можливість зменшити витрати енергії, втрати води, підтоплення земель і покращити екологічний стан населених пунктів. Важливо також, що під час розробки таких схем можуть бути сформовані нові інвестиційні плани модернізації водопровідно-каналізаційних мереж з одночасним впровадженням інноваційних некапіталомістких рішень і технологій, розроблених установами Національної академії наук України в межах цільової програми “Ресурс”.
Комунальна теплоенергетика
Нині в Україні проблема теплозабезпечення населених пунктів вирішується так:
- у великих і малих містах найбільше поширення мають системи централізованого теплопостачання об’єктів житлового й громадського призначення, які переважно створювалися в період масового житлового будівництва у 60-ті – на початку 80-х років минулого століття і з того часу практично не оновлювались;
- у невеликих містах та окремих районах великих міст, де відсутні централізовані системи теплопостачання, а також у газифікованих селищах теплозабезпечення житлових і громадських об’єктів здійснюється автономними котельнями (побудинковими для багатоквартирних і адміністративно-соціальних будівель) або індивідуальними (поквартирними) котлами, опалювальними або комбінованими з контуром підігріву гарячої води;
- у негазофікованих районах міст і в селах опалювання традиційних садибних будинків здійснюється печами на твердому паливі або дровах.
Системи централізованого теплопостачання забезпечують теплопотреби близько 55 % населення країни, автономні й індивідуальні котли забезпечують теплом близько 25 % і 20 % опалюються печами. Основне та допоміжне обладнання значної кількості котелень вичерпало допустимі терміни експлуатації. У них часто експлуатуються малоефективні, зношені котли з низьким коефіцієнтом корисної дії (70–80 %), застарілою автоматикою і пальниковими пристроями, що обумовлює значні витрати палива, неприпустимо високі забруднення довкілля, а також призводить до зниження надійності та якості теплопостачання.
Проблемою галузі є ще незадовільний стан теплових мереж, низька надійність і неякісна теплоізоляція яких обумовлює значні втрати тепла (в окремих випадках до 25 %), суттєві економічні збитки внаслідок частих аварій і значних обсягів ремонтних робіт. Крім того, технологічні споруди, розташовані на мережах (близько 40 % центральних теплових пунктів, які обслуговують групи будинків), перебувають у аварійному стані, що призводить до постійних перебоїв у гарячому водопостачанні й перевитрат паливно-енергетичних ресурсів.
Протягом багатьох років підприємства житлово-комунального господарства, зокрема теплопостачальні, виконували й виконують досі функцію „соціального буфера”. За останні 15–20 років було використано майже всі внутрішні технічні резерви систем і обладнання, відбулося його старіння. Капіталовкладення в модернізацію існуючих систем теплопостачання становлять лише частину від необхідних і їх недостатньо не лише для енергоефективної модернізації, а й навіть для підтримки систем у справному стані.
Впливовим чинником на ситуацію у сфері теплопостачання є суттєві коливання світових і внутрішніх цін на первинні енергоресурси, продемонстровані протягом останніх років. Це визначає необхідність подальших докорінних змін у структурі споживання енергоресурсів і вимагає переорієнтації на максимальне використання власних енергоресурсів та альтернативних джерел для стабільного й безпечного розвитку країни. Тому завдання модернізації та переорієнтації систем теплопостачання країни з метою скорочення споживання природного газу є такими, що фактично підвищують національну, зокрема енергетичну безпеку України, і є вкрай актуальним та державно важливим.
Загалом в Україні експлуатується 35 073 котелень сумарною потужністю 120298,7 Гкал/год. Із них на твердому паливі працює 9 738, на рідкому – 366, на газу – 24 263.
Із 80700 установлених котлів 15871 (19,8%) експлуатується понад 20 років, що підтверджує незадовільний стан котельного господарства.
Найбільша кількість установлених котлів, що експлуатуються більше 20 років, у містах Києві (73,1 %) та Севастополі (45,9 %), Дніпропетровській (36,5 %), Львівській (30,2 %) і Донецькій (26,4 %) областях.
Нині в експлуатації знаходяться 23 978 котелень. У 2012 р. капітально відремонтовано 683 котельні, замінено 1074 котли, капітально відремонтовано 1105 котлів.
Невідповідним до вимог технічної експлуатації можна визначити технічний стан теплових мереж. Загалом по Україні протяжність теплових мереж у двотрубному обчисленні становить 33 122,7 км, з них старих та аварійних – 4 865,5 км (15 %). Найбільше старих та аварійних мереж у Сумській (41,7 %), Одеській (38,6 %), Тернопільській (33,4 %), Вінницькій (28,2 %), Чернігівській (27,7 %) областях та в м. Севастополі (31,1 %).
Загальні обсяги теплопостачання в Україні дорівнюють 97,5 млн. Гкал, зокрема населенню – 54,7 млн. Гкал, на комунально-побутові потреби – 22,5 млн. Гкал, на виробничі – 10,3 млн. Гкал, іншим підприємствам – 9,9 млн. Гкал. Втрати теплової енергії в інженерних мережах фіксуються в обсязі 13,5 млн. Гкал (13,8 % від загального обсягу реалізованої теплової енергії).
Оснащення підприємств комунальної теплоенергетики засобами технологічного обліку відпуску теплової енергії
Загалом по Україні забезпеченість засобами обліку становить 92,1 %. Не забезпечено повне оснащення підприємств комунальної теплоенергетики засобами технологічного обліку в містах Києві (56,7 %) і Севастополі (73 %), Сумській (76,8 %), Київській (80,4 %), Черкаській (83,7 %), Донецькій (90,2 %), Луганській (93,2 %), Львівській (96,4 %) та Чернівецькій (99 %) областях.
Стан оснащення багатоквартирних будинків засобами обліку та регулювання споживання тепла та води є таким:
- Будинковими засобами обліку холодної води фактично оснащено 47 757 будинків. Необхідно оснастити ще 88 159.
- Будинковими засобами обліку гарячої води фактично оснащено 7 575 будинків. Необхідно оснастити ще 32 589.
- Будинковими засобами обліку теплової енергії та регуляторами температури фактично оснащено 34 061 будинок. Необхідно оснастити ще 57 013 будинків.
Із метою законодавчого врегулювання питання оснащення засобами обліку розроблено проект Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо обов’язкового комерційного обліку та вдосконалення відносин у сфері житлово-комунальних послуг”. Його основною метою є запровадження комерційного обліку теплової енергії та води для усіх категорій споживачів, що забезпечить раціональне споживання цих ресурсів, сприятиме підвищенню рівня енергетичної безпеки держави.
Сфера поводження з побутовими відходами
В Україні щорічно утворюється близько 59 млн. м3 побутових відходів, що дорівнює близько 13 млн. т, які утилізуються на 6,7 тис. сміттєзвалищах і полігонах загальною площею понад 10 тис. га.
Збирання побутових відходів.
Близько 76 % населення України охоплено послугами з вивезення побутових відходів. Найгірший показник охоплення населення послугами з вивезення побутових відходів у Черкаській області – 58 %.
Завдяки впровадженню у 185 населених пунктах роздільного збирання побутових відходів, роботі 12 сміттєсортувальних ліній, 2 сміттєспалювальних заводів і 3 сміттєспалювальних установок переробляється та утилізується близько 6,2 % твердих побутових відходів (ТПВ), з яких 2,3 % спалюється, а 3,9 % потрапляє на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні заводи.
Полігони побутових відходів.
Кількість сміттєзвалищ, які перевантажені, становить 334 од. (5 %), а 878 од. (13 %) не відповідають нормам екологічної безпеки. Недостатньо проводиться робота з паспортизації (2 715 сміттєзвалищ), рекультивації (750 сміттєзвалищ) та санації (455) сміттєзвалищ.
Потреба в будівництві нових полігонів дорівнює понад 670 одиниць. Найбільша потреба в будівництві нових полігонів у Запорізькій – 58 та в Дніпропетровській областях – 57.
Через неналежну систему поводження з твердими побутовими відходами в населених пунктах, зокрема у приватному секторі, щорічно виявляється близько 32 тис. несанкціонованих звалищ, що займають площу понад 1 тис. га. У сфері поводження з побутовими відходами проводиться відповідна робота зі створення ринкових умов та розвитку конкурентного середовища. Найбільша кількість підприємств приватної форми власності в цій сфері в м. Києві (82 %) та в Херсонській області (94 %). Чисельність працюючих у цій сфері – близько 22 тис. осіб. Загальна кількість спеціально обладнаних транспортних засобів становить понад 4 тис. одиниць. Середній показник зношеності спецавтотранспорту – 67 %.
Середній тариф на утилізацію побутових відходів в Україні становить близько 39 грн./м3, зокрема на захоронення – 11,3 грн./м3. Середній тариф на утилізацію ТПВ для населення дорівнює близько 33 грн./м3, зокрема на захоронення – близько 10 грн./м3.
За експертними оцінками, обсяг реалізації послуг із вивезення побутових відходів становить понад 1,4 млрд. грн. Обсяг оплачених послуг – понад 1,18 млрд. грн. (84 % від наданих послуг). Сума пільг населенню в наданні послуг із вивезення побутових відходів – 68 млн. грн.
Згідно з положеннями Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст. 30) вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів відноситься до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. У той же час органи місцевого самоврядування не поспішають, а іноді й зволікають із впровадженням сучасних методів та технологій поводження з побутовими відходами. Основна причина такого стану – недостатнє фінансування розвитку й утримання об’єктів сфери поводження з відходами, нерозвиненість відповідних фінансово-економічних механізмів, низький рівень упровадження сучасних схем поводження з відходами, за яких полігони ТПВ перетворюються на фабрики з вирощування лісу та заводи з виробництва біогазу й електроенергії для потреб місцевого населення.
Зовнішнє освітлення
Загальна протяжність електромереж зовнішнього освітлення в населених пунктах становить понад 91 тис. км. Загальна кількість точок зовнішнього освітлення – більше 1,9 млн. одиниць. У сфері зовнішнього освітлення використовується 1079 тис. одиниць енергозберігаючих джерел світла (56 % від загальної кількості). Найбільша кількість енергоефективних джерел світла від їх загальної кількості використовується в місті Києві (87 %), Вінницькій (78 %) та Чернівецькій (77 %) областях, найменша – в Закарпатській (36 %) і Полтавській (39 %) областях.
Кількість автоматизованих систем дистанційного управління зовнішнім освітленням становить близько 9 тис. шт. Найбільше автоматизованих систем дистанційного управління використовується в Київській (1188), Харківській (923) та Черкаській (917) областях, а найменше – у Херсонській (1), Тернопільській (2), Івано-Франківській та Львівській (по 4) областях.
Із майже 34 тис. приладів обліку електричної енергії 24 тис. одиниць (71 %) – це прилади диференційованого обліку електричної енергії. Найбільший відсоток приладів диференційованого обліку електричної енергії налічується в Полтавській (100 %), Донецькій (98 %) та Одеській (96 %) областях, а також у містах Севастополі (100 %) та Києві (98 %). Найменший показник – у Житомирській області (22 %).
Середня собівартість витрат на утримання однієї світлової точки становить 224 грн. Фінансування підприємств зовнішнього освітлення за становить 319 млн. грн. Це дає змогу провести заходи з модернізації систем зовнішнього освітлення.
Узагальнивши дані статистичної звітності протягом останніх років, можна стверджувати, що певна динаміка у впровадженні енергозберігаючих джерел світла є, але відбувається вона недостатньо швидко. Органи місцевого самоврядування не поспішають, а іноді і зволікають із впровадженням енергозберігаючих технологій у сфері зовнішнього освітлення. У той же час кошти, що вивільняються завдяки економії електроенергії шляхом застосування багатотарифних приладів обліку електроенергії та економічних джерел світла, можна б було спрямувати на заходи з розвитку, модернізації електромереж зовнішнього освітлення та технічного переоснащення підприємств, що працюють у цій сфері.
Свежие комментарии