Щодо питань енергетичної безпеки України (узагальнений інформаційно-аналітичний матеріал)
| 25 сентября 2016 | Разместил admin в Природные ресурсы, Статистика, Энергетика |
Напрями співробітництва
У контексті реалізації завдань у сфері енергетичної безпеки України у співпраці з ключовими іноземними партнерами докладає зусиль із зміцнення енергетичної незалежності держави, зокрема, шляхом участі в процесах вироблення рішень з енергетичних питань та диверсифікації джерел постачання в Україну енергоносіїв.
У цьому зв’язку здійснюються робота із залучення ЄК в якості посередника до вирішення питань постачання російського газу в Україну, розширення реверсних маршрутів і обсягу імпорту газу з Європи, протидії «Північному потоку 2», а також оновлення пріоритетів енергетичної дипломатії в рамках підготовки стратегічного документа з ЄС про взаємодію в енергетичній сфері на заміну Меморандуму від 2005 р., укладення якого планується в цьому році.
Важливі кроки з посилення енергетичної безпеки України було зроблено з метою реалізації проекту Євроазіатського нафтотранспортного коридору.
Продовжується робота з питань диверсифікації джерел газопостачання, протидії реанімації «Турецького потоку», а також поглиблення двосторонньої взаємодії в ядерно-енергетичній галузі.
Забезпечується взаємодія в рамках Українсько-американської робочої групи з енергетичної безпеки, а також участі фахівців Міненергетики США у роботі Кризового енергетичного штабу України, у т.ч. розроблених ними у складі міжнародної місії (США, Канада, ЄС) рекомендацій щодо посилення стійкості української енергетики у контексті надання допомоги з підготовки ПЕК України до осінньо-зимових періодів та їх проходження.
Продовжується робота з набуття чинності рамкової міжурядової українсько-австралійської Угоди про співробітництво в галузі використання ядерної енергії в мирних цілях, яку було підписано 31 березня 2016 р. у ході Вашингтонського саміту з ядерної безпеки, з метою створення передумов для зменшення залежності від РФ у постачанні ядерного палива.
У взаємодії в рамках міжнародних організацій забезпечується максимальна підтримка у питаннях територіальної цілісності України та юрисдикції держави над ядерними об’єктами на окупованих територіях, а також блокування неправомірних намагань РФ змінити їх український статус.
Аналіз ситуації
У 2016 році характерними ознаками світових енергетичних ринків залишаються нестабільність та напруженість. Все більшої актуальності набувають питання забезпечення енергетичної безпеки і стабільності.
Події в Україні та на Близькому Сході, військова агресія РФ в Україні та Сирії, призвели до загострення ситуації. Тенденції розвитку вказують на
стрімке зростання впливу політичного фактору на світову енергетичну політику. Небезпечна зовнішня політика РФ, нові загрози, пов’язані з російською агресією, спричинена нею руйнація об’єктів енергетики України, викликали серйозне занепокоєння у питаннях енергобезпеки Європи й стали яскравим прикладом впливу політичних факторів на відносини в сфері енергетики.
Аналіз розвитку світових енергетичних ринків дозволяє зробити висновок, що дії основних світових гравців в цій сфері залежать від наступних факторів:
збереження тенденції до стабілізації цін на світовому нафтовому ринку,
що обумовлено незначним, однак прогнозованим рівнем зростання економік США, ЄС та КНР, а також відновленням сировинних ринків (станом на 12 вересня ц.р. жовтневі та листопадові ф’ючерси для марки Brent та WTI склали в районі 46 дол. США за барель, ф’ючерсна ціна на грудень ц.р. — близько 48 дол. США за барель). Виробництво нафти перевищує попит. Світовий ринок нафти може повернутися до рівноваги попиту/пропозиції у 2017 р. Саудівська Аравія продовжує зберігати вільні видобувні потужності. Підвищення цін на нафту підштовхне до збільшення пропозиції в США;
прогнозні оцінки розвитку цін на нафту у середньостроковій перспективі (за оптимістичними прогнозами аналітиків ціна на нафту до 2024 р. може зрости до 80 дол. СІЛА за барель, а за песимістичним залишиться на рівні приблизно 50 дол. США за барель); перспективою збільшення експортних потужностей вуглеводнів в Ірані (до введення санкцій на Іран приходилося 17% європейського нафтового ринку — 600 тис. барелів на добу) та відмовою членів ОПЕК (Саудівської Аравії, ОАЕ та Катару) зменшити квоти з видобутку вуглеводнів для гальмування економічного піднесення впливових конкурентів та збереження існуючих ринків збуту .
зростання енергетичної самодостатності США (у т.ч. унаслідок «сланцевої революції», що підтверджують плани продажу нафти зі стратегічних запасів США у 2018 — 2025 рр. (60 млн. барелів); поступова «енергетична переорієнтація» КНР з вугілля на природний газ, а також його готовність здійснювати масштабні інвестиції в атомну енергетику. Уповільнення темпів економічного зростання КНР і девальвація юаня стає одним із ключових геополітичних факторів, що впливатиме на розвиток енергетики в наступні роки;
зростання енергоспоживання в Індії (за прогнозами аналітиків протягом 20 років споживання нафти в цій країні збільшиться до позначки у 10 мільйонів барелів на добу);
введення проти РФ енергетичних санкцій з боку США, ЄС та низки інших країн у результаті агресії РФ проти України, що стримуватиме розвиток російської нафтогазової галузі. Вихід Саудівської Аравії на традиційні російські ринки нафти (Швеція та Польща); підвищення ризиків внаслідок агресії РФ в Україні для стабільного й безпечного транзиту російських енергоносіїв до європейських країн
територією України у поєднанні з намаганнями РФ знизити або нівелювати транзитну роль України.
Нафтовий ринок
До недавнього часу основним постачальником нафти та нафтопродуктів до України була РФ, доля якої в загальному імпорті нафти сягала 75-85%. Завдяки заходам з диверсифікації постачань частка РФ в обсягах імпорту нафтопродуктів у 2014-2015 рр. скоротилася відповідно до 31 та 19%, а частка Білорусі підвищилася до 35 та 47%, ЄС — до 28 та 31 %.
Слід зазначити, що ринок нафтопродуктів є найбільш диверсифікованим, конкурентним та найменш регульованим серед інших енергетичних ринків (газу та вугілля). Монопольна залежність від РФ у цьому сегменті практично подолано.
Водночас, можлива блокада з боку РФ, яка має важелі впливу на Білорусь (з 2014 р. Білорусь вийшла на перше місце у постачаннях бензинів та дизельного пального в Україну — 756 та 2668 тис. тонн), може становити реальну загрозу для агросектору, транспортної сфери та Збройних Сил України (основних споживачів дизельного пального). Проте, саме через диверсифікованість ринку нафтопродуктів в Україну досить швидко може бути налагоджено альтернативне постачання дизельного пального з інших країн як сухопутними, так і морськими шляхами.
Загалом, ринок нафтопродуктів потребує подальшого удосконалення, основними завданнями якого мають стати збільшення обсягів власного видобутку, підвищення ефективності переробки нафти та якості нафтопродуктів, їх конкурентоздатності, боротьба з кустарним виробництвом, створення резервних запасів нафти і нафтопродуктів (відповідно до директиви ЄС 2009/119//ЄС, близько 2 млн. т.).
У цьому контексті надзвичайно важливою є реалізація проекту з будівництва в Україні нового НПЗ для переробки легкої каспійської нафти та використання нафтопроводу «Одеса — Броди» в проектному (аверсному) режимі для прокачування каспійської нафти на західноукраїнські НПЗ та далі до Європи.
Ядерна безпека
Продовжується здійснення заходів Комплексної (зведеної) програми підвищення рівня безпеки АЕС, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1270 від 07.12.2011 на виконання рішення РНБОУ. Для виконання К(з)ППБ було залучено кредити ЄБРР та Євратом (600 млн. євро). Відповідальний за виконання Програми — ДП «НАЕК «Енергоатом». Контроль здійснює Міненерговугілля та Держатомрегулювання. Відповідні кредитні угоди набули чинності з ЄБРР — 19.12.2014, з Євратом — 28.05.2015. Період освоєння кредитних коштів ЄБРР та Євратом — 2015 — 2017 рр. У 2015 р. термін виконання цієї Програми було продовжено до 2020 р. Виконання Програми відповідає зобов’язанням України щодо реалізації рекомендацій МАГАТЕ та ЄС у частині підвищення рівня безпеки АЕС, зокрема, у рамках Конвенції про ядерну безпеку. Заходи Програми було включено до умов ліцензій на експлуатацію АЕС. Такі заходи мають відповідати рекомендаціям Групи європейських регуляторів з ядерної безпеки (ENSREG). Виконання Програми дасть змогу підвищити рівень безпеки українських АЕС відповідно до стандартів МАГАТЕ та ЄС, а також створити умови для прийняття рішень щодо можливості продовження строків експлуатації енергоблоків АЕС.
У 1999 р. розпочався процес диверсифікації джерел постачання ядерного палива з підписанням міжурядової Угоди між Україною та СПІА. Відповідно до цієї Угоди американська сторона взяла зобов’язання надати Україні фінансову і технічну допомогу у створенні підрозділу, який мав займатися оцінкою палива альтернативних постачальників. У 1999 р. було створено Центр проектування активних зон в Науково-технічному комплексі «Ядерний паливний цикл» Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» у рамках Проекту кваліфікації ядерного палива для України згідно з Виконавчою угодою між Урядами СПІА і України з метою наукового супроводу впровадження ядерного палива «Вестінгауз» на українських АЕС. З 2000 по 2005 рр. здійснювався етап проектування. На початку цього проекту планувалося завантажити шість дослідних ТВЗ «Вестінгауз». На заключній стадії планувалося завантажити 42 збірки перевантажувальної партії в один з реакторів АЕС.
У 2005 р. перші шість збірок «Вестінгауз» були завантажені в активну зону ректора третього енергоблоку ЮУАЕС. У 2010 р. розпочато експлуатацію перевантажувальної партії з 42 збірок. У 2014 р. завершився проект кваліфікації вивантаженням відпрацьованих упродовж чотирьох років ТВЗ «Вестінгауз» з активної зони реактора. Станом на 2016 р. продовжується експлуатація палива «Вестінгауз» на ЮУАЕС.
У 2016 р. на п’ятому енергоблоці ЗАЕС було завантажено паливо «Вестінгауз».
Таким чином, на даний час паливо «Вестінгауз» експлуатується на 2 з 15 енергоблоків АЕС України (ЮУАЕС, ЗАЕС).
Згідно із заявами керівництва «Вестінгауз», компанія може повністю забезпечити Україну ядерним паливом.
У рамках реалізації Стратегічних напрямів поводження з ВЯП АЕС України на період до 2030 р. продовжується робота з американською «Holtec International» з реалізації проекту спорудження Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ІДСВЯП) (відповідальна структура — ДП «НАЕК «Енергоатом»).
Відповідний комплекс питань залишається у центрі уваги українсько-американської Підгрупи з ядерної безпеки двосторонньої робочої групи з енергобезпеки.
Стратегічне завдання у сфері ядерної безпеки — визначення напрямів розвитку ядерно-паливного циклу після 2030 р.
Газова галузь
У 2016 р. ситуація на газовому ринку формувалася під впливом таких факторів:
— стабілізація світових цін на нафту на рівні 40 — 50 дол. США за барель та зниження ціни на газ;
— прискорення процесу експорту скрапленого природного газу з боку США;
— продовження заходів, спрямованих на зменшення залежності країн ЄС від постачальників енергоресурсів шляхом спорудження міжсистемних трубопровідних з’єднань, більш широкого використання СИГ, отримання кумулятивного ефекту від започаткованих проектів з енергозбереження та енергоефективності, участі в розробці нафтогазових родовищ за межами ЄС;
— досягнення Україною фактичної незалежності від РФ у сфері постачання газу (у 2015 р. Україна закупила на ринку ЄС газу майже вдвічі більше, ніж у РФ — 10 млрд. куб. м.; у 2016 р. придбання газу в РФ не здійснювалося);
— загострення конфлікту між РФ та ЄС з питання дотримання усіма учасниками європейського газового ринку вимог Третього енергетичного пакета 2009 року. Це посилюватиме конкуренцію на регіональному ринку. Зазначене стосується вимоги ЄК скоригувати двосторонні міжурядові угоди з країнами-членами ЄС (призвело до відмови РФ від будівництва «Південного потоку») і оприлюднення ЄК результатів розслідування зловживань «Газпрому» на європейському ринку.
Аналіз зазначених чинників свідчить про посилення викликів і загроз для регіональної енергобезпеки з огляду на намагання РФ протидіяти європейським країнам у реалізації політики, спрямованої на зниження енергетичної залежності від РФ.
Так, енергетична стратегія ЄС передбачає надання підтримки країнам-членам у реалізації заходів із енергозбереження та енергоефективності, за допомогою яких Євросоюз планує скоротити до 2020 року потреби у первинних енергоносіях на 20%.
Крім того, країни ЄС інтенсифікують заходи із зменшення залежності від постачальників енергоресурсів шляхом спорудження міжсистемних трубопровідних з’єднань (що надаватиме можливість оперативно компенсувати можливі перебої у постачанні, а також забезпечити доступ до майданчиків спотової торгівлі газу в Європі).
З іншого боку, тенденції розвитку світового газового ринку свідчать про наявність сприятливих передумов для трансформації традиційних зв’язків між експортерами та імпортерами природного газу. Так, очікується збільшення пропозиції скрапленого природного газу за рахунок постачання із США та Австралії.
Крім того, ЄС надаватиме підтримку розвитку «Південного газового коридору» для забезпечення постачання газу з Азербайджану.
У цьому зв’язку очікується активізація заходів Туреччини у напрямі розвитку транзитної інфраструктури на території цієї країни з метою спрямування до Європи енергоносіїв, зокрема, з Каспійського регіону, країн Близького Сходу та Східного Середземномор’я.
З урахуванням такої ситуації та з метою перехоплення стратегічної ініціативи у серпні 2016 р. РФ та Туреччина заявили про готовність до відновлення будівництва «Турецького потоку» (відмовившись від «Південного потоку», після інциденту із збитим ВПС Туреччини російським військовим літаком, який стався у листопаді 2015 р., РФ заявила про вихід з проекту «Турецький потік»).
Натомість, реалізуючи мету зменшення транзитного потенціалу України, РФ досягла домовленості з європейськими енергетичними компаніями (Royal Dutch Shell, ENG1E, OMV, BASF-Wintershall, E.ON) стосовно збільшення пропускної спроможності траисбалтійського «Північного потоку» шляхом будівництва ще двох ниток цієї магістралі, збільшивши її загальну потужність до 110 млрд. куб. м на рік. Цей проект нав’язується Європі не зважаючи на те, що існуючий «Північний потік» в останні роки використовується лише на 55% потужності.
Загальна вартість проекту «Північний потік-2» складає 10 млрд. євро, строк можливої реалізації — 2019 р.
Факт підписання комерційної угоди між європейськими компаніями викликав негативну реакцію керівництва Польщі, Словаччини та України, оскільки будівництво зазначеного газопроводу суперечить економічним інтересам цих країн і розглядається як політичне рішення російської сторони з метою вчинення тиску. Глави урядів 8-ми держав ЄС звернулися до СК з листом в якому виступили проти будівництва «Північного потоку-2».
Водночас, 6 квітня 2016 р. М.Шефчович, Віце-президент СК з питань Енергосоюзу на конференції «Північний потік — 2»: ЄС на роздоріжжі» виголосив:
• СК готова продовжувати підтримувати переговорний формат ЄС -РФ — Україна;
• незважаючи на політичні/економічні проблеми, Україна залишається надійним партнером ЄС як транзитна країна у сфері постачання газу;
• реалізація «Північного потоку — 2» скоротить газотранспортні коридори до ЄС з нинішніх трьох до двох («український» маршрут та нівелювання значення маршруту «Ямал — Європа територією Польщі»);
• 80% імпорту російського газу буде зосереджено на одному маршруті, що призведе до домінування «Газпрому» на ринку ФРН з часткою у понад 60% (на сьогодні — близько 40%).
Разом з цим, ФРН заявила, що може підтримати «Північний потік -2», якщо будуть виконані такі три умови: 1) проект має відповідати вимогам Третього енергопакету, 2) відсутність обмежень щодо транзиту газу територією України, 3) відсутність обмежень газопостачання до країн ЦСЄ.
Питання відповідності «Північного потоку — 2» вимогам
законодавства ЄС продовжує вивчати юридична служба ЄК.
До цього часу «Північний потік — 2» трактується ЄК як комерційний, що дає урядам більшості країн-членів ЄС та ЄК підстави зайняти позицію формального відсторонення від вжиття відповідних заходів.
На думку української сторони, «Північний потік-2» не відповідає цілям ЄС, зокрема, в частині гарантування безпеки енергопостачання. (25 лютого 2015 р. ЄК затвердила Енергетичну стратегію ЄС та план заходів до 2020 р. У Комунікації ЄК визначено такі основні напрями взаємодії в контексті реалізації ключової ініціативи ЄС — створення до 2030 р. Енергетичного Союзу: 1) безпека енергопостачання та 2) повністю інтегрований внутрішній енергоринок до 2030 р.).
Враховуючи ключову роль України щодо безпеки постачання енергоносіїв до ЄС, створення інтегрованого енергоринку ЄС, а також наміри взяти участь у створенні Енергосоюзу, визначені у Комунікації пріоритети, а також проблематика імплементації Третього енергопакету продовжують бути предметом обговорення з ЄК (зокрема, у тристоронньому форматі) та Секретаріатом ЕнС.
З метою мінімізації потенційних втрат РФ від падіння цін, звуження ринку (за рахунок України) та посилення конкуренції на ринку Європи, РФ форсувала підписання 30-річного газового контракту з КНР, реалізація якого має значно більшу політичну та іміджеву вагу, ніж економічну.
Вказане пояснюється тим, що до 2030 р. у КНР очікується зростання обсягів власного видобування природного газу за рахунок проектів розробки сланцевих покладів та технологій газифікації вугілля. При цьому прогнозується нарощування Китаєм імпорту СПГ, у той час як обсяги трубопровідних постачань із зовнішніх ринків відграватимуть лише допоміжну роль та формуватимуться, переважно, за рахунок ресурсної бази Туркменістану й Узбекистану.
Стриманість КНР стосовно «проекту століття» з РФ пояснюється прагматизмом його зовнішньої та зовнішньоекономічної політики. Свідченням цьому є девальвація юаня по відношенню до долара СІНА. На неї пішли лише для підвищення конкурентоспроможності китайського експорту. Іншими причинами відкладення реалізації проекту щодо будівництва газопроводу «Сила Сибіру — 2» пов’язані із сповільненням зростання економіки КНР, переглядом Китаєм структури енергобалансу, високою ціною російського газу, незгодою РФ на пропозицію КНР провести відкритий тендер на будівництво та залучити до нього китайські компанії, нестачею коштів в РФ на роботи за східносибірським та західносибірським маршрутами одночасно.
Аналіз загроз енергетичній безпеці України
У світовій практиці вважається, що залежність від постачальника, яка перевищує 1/3, становить критичну загрозу національній безпеці, при цьому,
до недавнього часу понад 90% вартісних обсягів природного газу, майже 85% сирої нафти, 95-98% ядерного палива імпортувалося з РФ.
Така залежність до недавнього часу перетворювалася для України на інструмент безпрецедентного політичного тиску і шантажу з боку РФ.
Водночас, окрім цих, раніше виявлених загроз, з’явилися нові загрози, пов’язані з російською агресією проти України. Спричинені нею руйнація об’єктів енергетики України, скорочення її внутрішньої ресурсно-сировинної бази, блокування постачання енергоресурсів зі східного напряму створили нові додаткові загрози національній безпеці.
Головним засобом для нейтралізації цих загроз є диверсифікація. При цьому, диверсифікація має стосуватися не лише джерел та маршрутів транспортування енергетичних ресурсів, але й енергетичних технологій.
Диверсифікація не лише зменшує політичні ризики, пов’язані з монопольним постачальником, але й через конкуренцію є потужним чинником зменшення витрат на закупівлю паливно-енергетичних ресурсів. Так, частка РФ в обсягах імпорту нафти та нафтопродуктів у 2014 р. скоротилася до 19 % (в той час як в минулі роки сягала 85 %), а реалізовані протягом 2014-2016 рр. заходи щодо розширення імпорту газу за реверсом з Європи фактично ліквідували залежність України від російського газу та зміцнили позицію України на «газових» переговорах з РФ. Так, у 2015 року для вітчизняних потреб було імпортовано понад 10 млрд. куб. м. газу з Європи (60%) га близько 6 млрд. куб. м. з РФ (40%). Обсяги споживання газу у 2015 р. склали близько 33,7 млрд. куб. м. Власний видобуток газу перевищив 17 млрд. куб. м.
У 2016 р. Україна не закуповувала газ з РФ. Обсяги реверсу з Європи за сім місяців 2016 р. — 3,4 млрд. кум. м. У першому півріччі 2016 р. споживання газу Україною склало 16,1 млрд.куб.м, що менше на 2,3 млрд. куб. ніж 2015 р. За вісім місяців 2016 р. відбулося скорочення споживання газу на 17,6% до 18,0 млрд. куб. м.
Вартість газу з ЄС стає нижчою за його імпорт з РФ. Тому можлива більша переорієнтація на імпорт газу з ЄС.
Надзвичайно важливим аспектом, у контексті енергобезпеки України, є будівництво нових газотранспортних транскордонних з’єднань, розвиток організаційно-інституційної основи транскордонної торгівлі енергоресурсами з країнами ЄС та формування на території України Східноєвропейського газового хабу. Це забезпечить не лише диверсифікацію джерел та маршрутів постачання природного газу, але й технологічну інтеграцію України до єдиного європейського енергетичного ринку, у т.ч. інтеграцію в європейське об’єднання операторів газотранспортних систем (мереж) — ENTSO-G, приєднання до Асоціації співробітництва європейських регуляторів (ACER), Газової інфраструктури Європи (GIE).
Стосовно постачання в Україну СПГ, то, враховуючи світові тенденції щодо зростання його використання, проект з будівництва в Україні LNG-терміналу є стратегічно важливим. Проте навряд чи слід очікувати його швидкої реалізації як у випадку використання північно-африканських та
катарських джерел газу (через позицію Туреччини стосовно проходу проток), так і у випадку використання азербайджанських чи грузинських джерел газу (через невизначеність з питанням будівництва терміналу зі зрідження природного газу в Грузії).
У цьому контексті більш прийнятними виглядає можливість отримання газу через LNG-термінали у Польщі та Литві. Тим більш що подібні проекти об’єктивно працюють на створення в Україні Східноєвропейського газового хабу.
Розглядається можливість постачання газу з Клайпедського LNG-терміналу в Україну через газотранспортні системи Білорусії та Польщі. Таке постачання визнано можливим після будівництва з’єднувальних газопроводів Україна-Польїца та Польща-Литва (GIPL — 2019 р.).
У ході візиту 9-10 червня 2016 р. Президента Польщі А.Дуда до Данії обидві сторони висловили інтерес в реалізації проекту «Балтійська груба» (Baltic Pipe) — поєднання ГТС Польщі та Данії уможливить постачання норвезького газу до Польщі. Очікується, що ТЕО проекту буде завершено до кінця 2016 р., будівництво планується завершити у 2022 р. Польща вважає проект стратегічною інвестицією. Із завершенням дії «ямальського» контракту з «Газпромом» у 2022 р. Польща має намір відмовитися від продовження цього контракту (маючи доступ до норвезького газу, з ’явиться можливість визначити оптимальну ціну на російський газ).
9 жовтня 2015 р. Укртрансгаз та польська GAZ-SYSTEM підготували ТЕО будівництва газового інтерконектору Польща — України. Сторони очікують, що проект буде завершено до 2020 р. ГТС мають бути модернізовані для збільшення пропускної здатності з Польщі до України до 8 млрд. куб. на рік. Будівництво української частини газопроводу може коштувати близько 245 млн. доларів США. Передбачається, що інтерконектор надасть доступ до українських ПСГ Польщі та іншим членам ЄС. Підвищення пропускної здатності на полько-українському кордоні розглядається в контексті інтеграції ринків газу Польщі, України, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Молдови, а також підвищення взаємодії між ЄС та країнами Енергетичного Співтовариства. Інтеграція польської та української газотранспортних систем розглядається як частина Північно-Південного газового коридору (поєднає LNG-термінал у Свіноуйсьце з країнами Балтії, Центральної та Західної Європи через окремі інтерконектори). Проекти зазначених інтерконекторів класифіковані ЄК як проекти спільного інтересу (PCI). Стратегічна мета — інтеграція енергетичних ринків Центральної, Східної та Південної Європи з Північчю та Заходом.
Загалом, саме використання переваг, які Україна отримує від поглиблення співпраці з ЄС, узгодження пріоритетів енергетичної політики України та ЄС у сфері енергетичної безпеки, які передбачають забезпечення прав споживачів, недопущення домінування одного постачальника на ринку, розширення джерел постачання, підвищення енергетичної ефективності економіки повністю відповідають завданням України із забезпечення енергетичної безпеки.
У зв’язку з цим будівництво нових газотранспортних транскордонних з’єднань, газовимірювальних станцій і технічна модернізація українських підземних сховищ газу створює об’єктивну перспективу формування на території України Східноєвропейського газового хабу. Розширення транскордонної інфраструктури між Україною та ЄС дозволить залучити українські підземні газові сховища до європейських мереж, що слугуватиме додатковим джерелом згладжування піків споживання газу на європейських ринках у зимові місяці.
У цьому контексті залишається актуальним відновлення переговорного процес з хорватською стороною щодо укладення тристоронньої Спільної декларації про Адріатичний газовий коридор Хорватія — Угорщина -Україна. З огляду на перегляд проекту LNG-терміналу на о.Кирк, існують перспективи використання Україною частини потужності цього терміналу.
17 березня 2016 р. «Укртрансгаз» — у контексті переговорів з постачання газу з ЄС до Болгарії та Туреччини з використанням І 1C України — висловив зацікавленість у створенні газотранспортного коридору Словаччина — Україна — Молдова — Румунія — Болгарія з подальшою протяжністю до Туреччини.
Триває опрацювання можливості постачання газу в Україну з Румунії (ускладнюється необхідністю транзиту територією Молдови, оператор ГТС якої належить «Газпрому»).
10 червня 2016 р. «Bulgartransgaz» та «Eustream» уклали Меморандум про взаєморозуміння щодо співпраці у вивченні можливостей в рамках проекту «Eastring» (документ був підписаний на 14-й щорічній конференції «Gas Infrastructure Europe» в м.Софія). Документ передбачає спільний аналіз перспектив розвитку газових ринків та визначення прогнозної ємності газопроводу «Eastring». Оператори ГТС Болгарії та Словаччини також домовилися про взаємодію з метою забезпечення максимальної фінансової підтримки з боку ЄС.
Розроблений оператором ГТС Словаччини газопровід «Eastring» може відіграти ключову роль у створенні Південного газового коридору (джерела — Західна Європа, Азербайджан, Ірак, Іран і Кіпр). Учасники проекту — Словаччина, Угорщина, Румунія і Болгарія. У листопаді 2015 р. «Eastring» було включено до пріоритетних проектів ЄК. Згідно з офіційною позицією розробника проекту, у рамках його подальшої реалізації можуть бути використані транзитні потужності та підземні сховища газу (ПСГ) України.
У випадку ж реалізації погроз Газпрому щодо припинення транзиту газу територією України, саме газовий хаб дозволить забезпечити завантаженість системи, оскільки створить економічні, організаційні та інституційні засади укладання нових контрактів між російськими постачальниками та компаніями, які будуть постачати газ до України та ЄС через хаб, використовуючи українські ПСГ.
20 липня 2016 р. оператори ГТС України та Румунії підписали угоду про взаємодію в точці Ісакча, що розміщена на українсько-румунському кордоні поблизу Орловки (територія України) та поблизу
Іеакче (територія Румунії). Угода поширюється на маршрут газопроводу з транспортування газу з України до Болгарії (точка з’єднання Негру Вода 1) територією Румунії. Зазначений маршрут використовувався ПАТ «Газпром» для постачання газу в Болгарію.
9 вересня 2016 р. в Угорщині одним із результатів будапештського засідання робочої Групи високого рівня з розвитку газотранспортної інфраструктури в Центральній і Південно-Східній Європі (CESEC) стало підписання Меморандуму про взаєморозуміння між «УКРТРАНСГАЗ» та операторами ГТС Греції «DESFA S.A.», Болгарії «Bulgartransgaz EAD» та Румунії «NGTC TRANSGAZ S.A.». Документ сприятиме узгодженню плану дій зі створення газотранспортного коридору, який працюватиме в обох напрямках.
Дієвою відповіддю на зовнішні виклики в найближчі роки мають стати також заходи з активізації проектів з енергозбереження та енергоефективності, максимального використання можливих і доступних видів власних енергоресурсів. На цьому шляху вже визначилася позитивна тенденція.
Станом на 2 вересня ц.р. у підземних газосховищах України накопичено 12,5 млрд. куб. м газу.
Водночас, вказані процеси відбуваються на тлі нового етапу співробітництва між Туреччиною та РФ та курсу цих країн на загострення відносин з ЄС, а також подальшої «регіоналізації» енергетичної політики. Так, за результатами зустрічі лідерів Туреччини та РФ (м. Санкт-Петербург, 9 серпня 2016 р.) турецька сторона висловила готовність ухвалити політичні рішення для ефективної реалізації проекту спорудження АЕС «Аккую» (з наданням проекту статусу стратегічної інвестиції); проекту «Турецький потік» (із здійсненням кроків для постачання російського газу до Європи через «Турецький потік»); механізму взаємодії РФ — Туреччина -Азербайджан у контексті вирішення регіональних питань.
Крім того, підсумком саміту президентів Азербайджану, Ірану та РФ (м.Баку, 7 серпня ц.р.) стали домовленості щодо заходів з організації свопового постачання газу на північ Ірану через Азербайджан і будівництво СПГ-заводу на півдні цієї країни, можливості розроблення «Газпромом» схеми розвитку газової галузі Ірану, співробітництва в нафтовій сфері, а також можливості підключення електромереж енергетичних систем Азербайджану, Ірану та РФ.
Висновки
В сучасних умовах боротьба за енергоресурси, енергоринки, контроль над транспортуванням та збутом енергоносіїв набула пріоритету для переважної більшості держав світу.
Загострення глобальних і регіональних протиріч у сфері енергетики є одним з головних чинників реалізації зовнішньоекономічних інтересів різних країн та ключовим елементом міжнародної політики.
Реалізовані протягом 2014-2016 рр. заходи з розширення імпорту газу шляхом реверсних постачань з Європи фактично ліквідували газову залежність України від РФ та зміцнили позиції України, мінімізувавши загрози «газового шантажу» з боку РФ (у 2015 р. Україна закупила газу на ринку ЄС майже вдвічі більше, ніж в РФ — 10 млрд. куб. м; у 2016 р. Україна імпортувала понад 3,4 млрд. куб. м газу із Словаччини, Польщі та Угорщини; з РФ закупки газу у цьому році не здійснювалися).
Пріоритетним завданням є залучення західних партнерів, насамперед зі США та ЄС, до модернізації й експлуатації української ГТС та використання ПСГ на вигідних для України комерційних умовах. У цьому контексті головне завдання — збереження та зміцнення транзитної ролі України.
Залишається актуальною рішуча протидія реалізації «обхідних проектів», зокрема політизованому будівництву «Північного потоку 2» та реанімації «Турецького потоку». У цьому контексті важливою є координація дій зі США, а також здійснення постійного політичного тиску з боку країн-членів ЄС.
Не менш важливим є гарантування диверсифікації енергопостачання в Україну шляхом розширення «реверсних» маршрутів імпорту газу з Європи.
Ключові завдання на цьому напрямі — це організація «великого реверсу» із Словаччини та підписання договорів про газотранспортні інтерконектори між операторами ГТС таких країн-членів ЄС як Польща і Словаччина та Укртрансгазом у відповідності до Третього енергетичного пакету.
Необхідне продовження роботи із залучення ЄК в якості посередника до вирішення питань постачань російського газу в Україну на період до ухвалення рішення Стокгольмського арбітражу.
Крім кроків з інтеграції до енергетичного європейського енергопростору, у тому числі шляхом розбудови інтерконекторів, необхідно продовжити роботу з розширення співробітництва з питань, пов’язаних з модернізацією потужностей АЕС із залученням «західних» технологій та диверсифікацією постачання ядерного палива за участю французьких, шведських і австралійських партнерів. У цьому контексті слід завершити роботу з набуття чинності та імплементації положень рамкової угоди з Австралією, яку було підписано у березня 2016 року.
Залишаються невикористаними можливості посилення енергобезпеки України шляхом реалізації у співпраці з Азербайджаном, Польщею, Литвою та Грузією проекту Євроазіатського нафтотранспортного коридору.
This is the default footer layout. You can easily add or remove columns in the footer.
Свежие комментарии