Вугільна промисловість України
06/26/2016 | Разместил admin в Природные ресурсы, Статистика, Энергетика |
Вугілля – єдиний енергоносій в Україні, власні обсяги видобутку якого є потенційно достатніми для практично повного забезпечення потреб національної економіки. Прогнозні запаси вугілля в Україні становлять 117,5 млрд. тонн, у тому числі розвідані запаси – 56 млрд. тонн, з них енергетичних марок – 39 млрд. тонн; цього достатньо для підтримки видобутку на нинішньому рівні протягом понад 400 років. Протягом останніх 15 років рівень видобутку залишався практично незмінним у діапазоні 72-86 млн. т вугілля на рік (рис. 5.2.2).
Рисунок 5.2.2. Динаміка видобутку вугілля в Україні, млн. т
Загальна виробнича потужність шахт, визначених для забезпечення паливо-енергетичного балансу держави, на 1 січня 2013 р. становила 87,7 млн. т на рік, у т. ч. 66,5 млн. т. – з видобутку енергетичного вугілля. Фактичний видобуток у 2013 році склав 83,7 млн. т, у т. ч. 60 млн. т – енергетичного вугілля. Після падіння в Україні обсягів виробництва готового вугілля у 2009- 2010 рр. на 7,6 % порівняно з 2008 р. у 2011-2012 рр. спостерігалось зростання на 14 % і 4,5 % відповідно з деяким зниженням у 2013 році.
В 2013 році структуру вугільної галузі складали 295 вуглевидобувних підприємства (шахти, розрізи), з яких 135 шахт мали виробничу потужність, 160 знаходились в різних стадіях закриття.
Зараз видобуток вугілля ведеться підземним способом в Донбасі на глибинах 240-1380 м (середня 680 м) та в Львівсько-Волинському басейні на глибинах 330-540 м. В Донбасі 18% шахт мають глибину понад 1000 м.
Вугільні родовища України характеризуються малою потужністю вугільних пластів. Частка пластів потужністю понад 1,2 м (нижня границя кондицій за потужністю у країнах Західної Європи) становить лише 32%, від 0,8 до 1,2 м – біля 48%, менше 0,8 м – понад 20%.
Близько 70% шахт розробляють газоносні пласти, 42% шахт – пласти, небезпечні за раптовими викидами вугілля і газу.
Україна також має значні запаси бурого вугілля, однак в останні роки видобуток бурого вугілля було зупинено через відсутність відповідного попиту.
В структурі шахтного фонду, попри дострокове закриття значної частини неперспективних шахт, переважають глибоко збиткові шахти з обмеженими виробничими можливостями — дрібні (потужністю менше 300 тис. т на рік) та середні (300–599 тис. т), в яких через вузькі місця в технологічних ланках не завжди можна використовувати сучасні високопродуктивні технології, які б могли забезпечити ефективну роботу. Такі шахти потребують докорінної реконструкції. З усіх державних шахт, біля 70% працюють без капітального ремонту та реконструкції вже більше 30 років.
Тільки 42 шахти (32%) мають виробничу потужність 600 і більше тис. т на рік, що близько до рівня концентрації виробництва у вугільних басейнах близького зарубіжжя (800 тис. т). На цю групу шахт припадає біля 74% загальних обсягів видобутку вугілля.
Основу виробничої бази з вуглевидобутку складають 32 найбільш потужні рентабельні шахти (з виробничою потужністю 1000 тис. т і більше), їх частка в загальній кількості становить лише 24%, а видобувають вони 65% загальних обсягів вугілля. Загальними рисами цих шахт є досить велика (більше 1,2 м) потужність вугільних пластів і використання інтенсивних технологій з застосуванням високопродуктивної техніки нового технічного рівня переважно вітчизняного виробництва.
Через недостатність вкладення коштів в модернізацію виробництва активна частина промислово-виробничих фондів галузі спрацьована в середньому на 65%. В загальному парку діючого вуглевидобувного та прохідницького устаткування питома вага вуглевидобувних механізованих комплексів та прохідницьких комбайнів нового технічного рівня становить лише третину, а нових навантажувальних машин і стрічкових конвеєрів — близько 15%. На шахтах, що розробляють круті пласти, майже 60% видобутку вугілля здійснюється відбійними молотками.
Важкі умови вуглевидобування, неефективне використання виробничих потужностей зумовлюють зростання собівартості продукції. Вугілля, що видобувається на багатьох шахтах, є неконкурентоспроможним на світовому ринку. В табл. 5.2.7. наведена ціна і собівартість 1 т готової вугільної продукції за 2011–2013 рр.
Таблиця 5.2.7. Собівартість і ціна 1 тонни готової вугільної продукції
Підприємство |
Ціна вугільної продукції, грн./т |
Собівартість, грн./т |
||||
2011 |
2012 |
2013 |
2011 |
2012 |
2013 |
|
Підприємства Міненерговугілля |
629.74 |
554.55 |
491.91 |
984.15 |
1185.59 |
1352.88 |
Україна, всього |
649.02 |
557.04 |
490.70 |
876.50 |
975.12 |
1049.15 |
Таким чином, більшість державних шахт збиткові і потребують постійної підтримки з державного бюджету. Обсяг державного фінансування вугільної галузі за період з 2001 по 2013 рр. зріс майже у 7,5 рази і у 2013 р. досяг 14,9 млрд. грн. (рис. В.3).
Усі недержавні підприємства галузі є рентабельними (не отримують державних дотацій), рівень використання виробничих потужностей на них у середньому перевищує 90 %, продуктивність праці при видобутку вугілля є в 2-3 рази більшою, а заробітна плата на 20-25 % вищою, ніж на державних шахтах.
Більшість державних вугледобувних підприємств, значну частку яких становлять дрібні малопотужні шахти зі складними гірничо-геологічними умовами, працюють неефективно та перебувають на державній дотації і утриманні, обсяги якої не визначаються обсягами і динамікою видобутку вугілля. Так, при зменшенні видобутку у 2005-2013 рр. майже вдвічі з 46,1 до 24,1 млн. т дотації державним підприємствам з бюджету щороку зростали. Видобування вугілля на державних шахтах в Україні в 2013 році принесло більше 15,1 млрд. грн. збитків, що на 3 млрд. грн. більше, ніж роком раніше, і з яких 13,3 млрд. грн. були покриті з держбюджету. Взагалі у 2013 р. на підтримку вугільної галузі було спрямовано 4,4 % сукупних державних видатків України. Переважна частка цих коштів йде на компенсацію витрат з собівартості вугілля. Так, ціна 1 тонни товарної вугільної продукції у 2013 році склала близько 490 грн., знизившись на 50 грн. порівняно з 2012 р. При цьому фактична собівартість вугілля становила приблизно 1350 грн., або майже утричі більше.
Також негативно впливає на вугільну промисловість України нерегульований видобуток вугілля. За різними даними він складає біля 6-9 млн. т вугілля на рік (в основному енергетичне вугілля), або 7-10% від загального видобутку енергетичного вугілля.
Через бойові дії на Донбасі собівартість українського вугілля у 2014 році зросла до 2 тис. грн. за тонну, що обумовлено зменшенням обсягів видобутку — частину шахт зруйновано, багато шахт працюють не на повну потужність. За даними Міненерговугілля, через дії бойовиків знеструмлені і затоплюються сім шахт, у тому числі «Жовтневий рудник» (ДВЕК), шахтоуправління «Волинське» («Торезантрацит»), шахтоуправління «Луганське» («Луганськвугілля»), шахта «Полтавська» («Орджонікідзевугілля»), «Первомайська» («Первомайськвугілля»).
В результаті конфлікту на Донбасі число підконтрольних державі шахт скоротилася з 90 до 36, а в режимі вуглевидобутку працює близько 25. Через нестабільну ситуацію в містах області, викликаної діями так званої самопроголошеної Донецької народної республіки, не працювали шахти державних підприємств «Артемвугілля», «Орджонекідзевугілля» та підприємства недержавної форми власності ДТЕК шахта «Комсомолець Донбасу», ОП шахта «Жданівська». Не проводили роботи з видобутку вугілля також чотири шахти донецького держпідприємства ДВЕК (крім шахт «Південнодонбаська №3», «ім. А.А.Скочинського» та «ім. Челюскінців»), 5 шахт ДП «Макіїввугілля» (крім шахт «Холодна балка», «ім. С.М. Кірова» і «Північна»), 2 шахти ДП Дзержинськвугілля (крім шахт «ім. Ф.Е. Дзержинського», «Північна»), 2 шахти ДП «Торезантрацит» (крім шахти «ім. Л.І.Лутугіна»), шахта «Іловайська» ДП «Шахтарськантрацит», шахта «№ 22 Комунарська» ПАТ «Шахтоуправління Донбас».
В цілому ж у тих чи інших обсягах підземна дегазація здійснюється на 44 шахтах, однак із загальної кількості метану дегазації, яка складає щорічно біля 330 млн. м3, утилізуються тільки 140 млн. м3, тобто 42%.
Крім того, вугільна галузь України лідирує по рівню травматизму і смертності на виробництві. По офіційній статистиці, кожний видобутий мільйон тонн вугілля забирає життя двох шахтарів. Це пов’язане не тільки з умовами, в яких розроблюються пласти (великі глибини, пласти, небезпечні через вибухи вугільного пилу і викиди породи та ін.), але і з незадовільним станом обладнання.
В сучасних ринкових умовах значно зростає роль вуглезбагачувальних підприємств, що забезпечують доведення зольності до потрібної, економічно і технологічно виправданої якості.
Вугілля, що видобувається в Україні, характеризується високою зольністю (в останні роки зольність видобутого вугілля складає в середньому 39.7%), через що не може безпосередньо використовуватися ні в енергетичній, ні в коксохімічної галузях. За вимогами енергетиків зольність вугілля не повинна перевищувати 27%, коксохіміків – 8.4%. Основним виробничим процесом підвищення якісних властивостей вугільної продукції та приведення їх у відповідність до вимог споживачів є вуглезбагачення. Тому понад 90% видобутого вугілля переробляється на збагачувальних фабриках. Україна має в своєму розпорядженні достатню потужність збагачувальних фабрик, щоб повністю забезпечити переробку видобувного вугілля. Зараз працюють 55 вуглезбагачувальних фабрик (ЗФ) загальною виробничою потужністю 134100 тис. т, з яких 18 ЗФ виробничою потужністю 37020 тис. т – підпорядковані Мінвуглепрому; 35 ЗФ виробничою потужністю 88380 тис. т – орендні . В 2013 році на 55 вуглезбагачувальних фабриках, при виробничій потужності 142,3 млн. т, переробляли 33,3 млн. т рядового вугілля, тобто завантаження фабрик становило 23 %.
За останні роки зольність вихідного вугілля, що надходить на фабрики, коливається на рівні 38–41 % та постійно зростає, а зольність товарного вугілля знаходиться в межах 23–30 %. Основні процеси збагачення досягли граничних можливостей і потребують залучення додаткових територій для складування відходів.
До основних проблем, які заважають розвитку вугільної промисловості України, відносяться:
- украй застарілий морально та фізично зношений шахтний фонд, що визначає його низьку інвестиційну привабливість для здійснення інноваційної моделі модернізації та розвитку вугільної промисловості;
- низька конкурентоспроможність вітчизняного вугілля через його високу собівартість та низьку якість;
- хронічна нестача коштів (власних, держпідтримки, запозичень, недержавних інвестицій), як на забезпечення поточного функціонування, так і для розвитку вугледобувних підприємств;
- невирішеність питань адаптації механізму ціноутворення на вугільну продукцію до умов ринкових відносин;
- відсутність ринкових механізмів та стимулів для підвищення ефективності вугільних підприємств;
- неефективна система управління галуззю, яка постійно ускладнюється через чисельні необґрунтовані реорганізації;
- правова неврегульованість відносин власності у галузі, яка призводить до неузгодженості інтересів держави та бізнесу;
- низький рівень менеджменту на державному рівні, що знижує ефективність використання підприємств державної власності у вугільній промисловості та стримує створення правових засад і організаційно-економічних механізмів для взаємовигідного залучення бізнесу у розвиток вугледобувного виробництва;
- невирішеність питань екологічної безпеки в процесі ліквідації вугільних шахт;
- невідповідність цін на гірничошахтне обладнання та вугільну продукцію, що потребує обмеження монопольно високих цін заводів-виробників або підвищення ціни на вугілля;
- не престижність шахтарської праці (перш за все, зменшення рівня оплати праці порівняно з працівниками інших професій), невирішеність соціальних проблем.
Через недостатню ефективність управління, непослідовну державну політику стосовно підтримки і розвитку галузі, недостатність коштів, спрямованих на відновлення шахтного фонду, накопичено ряд проблем, вирішення яких потребує значних фінансових ресурсів і певних строків, але при цьому галузь забезпечена запасами вугілля практично всіх марок і має дуже потужний виробничий потенціал.
Свежие комментарии