У 2016 році Робін Міранда та Дональд Шаффнер з Рутгерського університету скинули їжу на навмисно забруднені поверхні 2560 разів і зафіксували, що частина бактерій переходить на продукт менш ніж за секунду.
Що саме вимірювали в лабораторії
- Висота падіння — рівно 12,5 см; кожен зразок клали в стерильний пакет, подрібнювали й висівали на живильне середовище.
- Чотири поверхні: нержавіюча сталь, глазурована керамічна плитка, кленовий ламінат і килим для внутрішніх і зовнішніх приміщень.
- Чотири продукти: нарізаний кавун, білий хліб, хліб з маслом і полуничні жувальні цукерки.
- Час контакту: менше секунди, 5 секунд, 30 секунд і 5 хвилин; 128 комбінацій повторювали по 20 разів.
- На поверхню наносили близько 10 мільйонів клітин Enterobacter aerogenes — нешкідливого родича сальмонели — і сушили п’ять годин.
На кавун переходило до 97% доступних бактерій. У дослідах із насиченішим живильним середовищем триваліше утримання майже не змінювало результат: м’якоть просочувалася вже в момент приземлення. Жувальні цукерки мали найменше навантаження — пік близько 62%, частіше нижче. Хліб і хліб з маслом опинилися посередині й поводилися менш передбачувано від падіння до падіння.
Шаффнер сформулював механізм так: у бактерій немає ніг, тому вони переміщаються разом із вологою. Активність води м’якоті кавуна становить 0,99, тож вона майже як калюжа серед твердих продуктів і дає гладку плоску площу контакту.
Килим віддавав майже нічого — за деяких умов близько 0,2%. Плитка і нержавіюча сталь передавали значно більше. Волокна, судячи з усього, утримують мікробів, а піднятий ворс зменшує площу дотику. Дерево було посередині й найнепередбачуванішим із чотирьох матеріалів.
Ще 2003 року старшокласниця-стажистка Джиліан Кларк наносила кишкову паличку на лабораторну плитку в Університеті Іллінойсу й кидала печиво та мармеладних ведмедиків. Бактерії переходили протягом п’яти секунд. Мазки з підлоги кампусу виявилися настільки чистими, що їх навіть не вдавалося підрахувати. Опитування показало: про «правило» знають близько 70% жінок і трохи більше половини чоловіків, більшість сказали, що ним керуються. У 2004 році ця робота отримала Ігнобелівську премію в галузі охорони здоров’я.
Рецензована стаття з’явилася 2007 року: Пол Доусон і колеги з Університету Клемсона відстежували сальмонелу з плитки, дерева й килима на болонську ковбасу та хліб. Довший контакт давав більше бактерій, переважно на поверхнях, заражених щонайменше за вісім годин. Показники щодо килима знову були низькими. У 2014 році команда Університету Астона під керівництвом Ентоні Хілтона оголосила результати, які сприйняли як перемогу правила; робота вийшла прес-релізом, а не рецензованою статтею.
Міранда та Шаффнер використали один організм, чотири поверхні й навмисно велику початкову дозу; на кухонній підлозі рідко буває десять мільйонів клітин на ділянці 25 квадратних сантиметрів. Суха підлога в будинку без хворих і без розлитого соку сирої курки — поверхня з низьким ризиком; мокра пляма біля сміттєвого відра чи плитка, на яку годину тому протік пакет фаршу, — інша справа.
