з днем конституції україни: 30-річчя основного закону

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, стала тим юридичним фундаментом, на якому три десятиліття тримається державність. Саме в цей день Основний Закон офіційно закріпив суверенітет, територіальну цілісність і права громадян нової незалежної країни. У 2026 році свято припадає на неділю, тож багато хто матиме нагоду замислитися над його змістом без поспіху робочих буднів, хоча понеділок лишиться звичайним робочим днем через воєнний стан.

Документ народився не в тиші кабінетів, а в атмосфері гострих політичних баталій, економічної кризи та пошуку власного шляху після розпаду Радянського Союзу. Сьогодні, коли країна вже п’ятий рік протистоїть повномасштабній агресії, роль Конституції лише посилюється: вона залишається щитом прав і свобод, компасом європейського курсу та нагадуванням про те, за що саме борються українці.

У цій статті ми зануримося в драматичну історію створення Основного Закону, розберемо його структуру та принципи, простежимо, як він еволюціонував за тридцять років, і подивимося, чому цей день важливий не лише для юристів, а й для кожного громадянина — від школяра до досвідченого правозахисника.

Історичний шлях до Основного Закону

Українська думка про писаний закон, що обмежує владу і захищає людей, має глибоке коріння. Ще 1710 року в еміграції гетьман Пилип Орлик разом зі старшиною уклали документ, який багато істориків вважають першою європейською конституцією модерного типу. Він передбачав обмеження гетьманської влади, права козацтва та захист православ’я. Хоча той текст залишився більше декларацією про наміри, ніж чинним актом, він зафіксував прагнення до правового устрою.

Після проголошення незалежності 1991 року Україна ще п’ять років жила за Конституцією УРСР 1978 року з численними правками та тимчасовим Конституційним договором 1995 року між Радою та Президентом. Політичні сили не могли домовитися про баланс повноважень. Президент Леонід Кучма, обраний 1994-го, створив Конституційну комісію, яка підготувала кілька варіантів проєкту. Дискусії точилися навколо статусу Криму, державної мови, форми правління та обсягу соціальних гарантій.

Процес затягнувся. Парламент кілька разів намагався провести референдум, але врешті-решт усе вирішилося в сесійній залі. Україна стала останньою серед колишніх радянських республік, яка отримала власну Конституцію.

Конституційна ніч: 24 години, що змінили країну

27 червня 1996 року депутати Верховної Ради другого скликання зайшли в сесійну залу і не вийшли звідти майже добу. Засідання тривало без перерв. У залі панувала напруга: одні вимагали швидкого ухвалення, інші — додаткових правок. За вікнами тривала економічна криза, інфляція шаленіла, а суспільство чекало на чіткі правила гри.

О 9:20 ранку 28 червня 315 народних депутатів (при необхідних 300) проголосували «за». Текст набув чинності негайно. Того ж дня втратили силу Конституція УРСР 1978 року та Конституційний договір 1995-го. У протоколі зафіксовано: ухвалення відбулося після безпрецедентного за тривалістю й напругою марафону.

Ця ніч увійшла в історію як «конституційна». Вона стала символом того, що навіть у найскладніших умовах політики здатні знаходити компроміс заради держави. Сьогодні, коли ми згадуємо ту безсонну ніч, розуміємо: Основний Закон — не просто текст на папері, а результат живої політичної волі.

Стаття 161 Конституції прямо проголошує: «День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України». Це єдине державне свято, закріплене в самому Основному Законі.

Структура та дух Конституції

Чинна Конституція складається з преамбули та чотирнадцяти розділів, що містять 166 статей (деякі розділи з часом виключали або змінювали). Преамбула — це своєрідний маніфест: вона проголошує суверенну волю українського народу, спирається на історичну спадщину, право на самовизначення та європейську ідентичність.

Розділ I «Загальні засади» (статті 1–20) визначає Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу. Тут закладено принцип, що людина є найвищою цінністю, а держава відповідає перед нею. Розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» (статті 21–68) — один із найширших у Європі. Він гарантує право на життя, гідність, свободу думки, слова, віросповідання, об’єднання, участь у виборах, власність, працю, освіту, охорону здоров’я та довкілля.

Подальші розділи регулюють державний устрій: Верховну Раду, Президента, Кабінет Міністрів, суди, прокуратуру (розділ про яку пізніше реформували), територіальний устрій та місцеве самоврядування. Останні два розділи — прикінцеві та перехідні положення — врегульовують набрання чинності та тимчасові норми.

Конституція — це не музейний експонат. Вона жива, бо в ній закладено механізм змін, хоча й досить жорсткий: для більшості поправок потрібні дві третини голосів депутатів, а для ключових питань — три чверті. Зміни, що скасовують чи обмежують права людини або незалежність держави, заборонені.

Принципи, що захищають кожного з нас

Основні засади Конституції безпосередньо впливають на повсякденне життя. Коли ви користуєтеся медичною допомогою, надсилаєте дитину до школи чи звертаєтесь до суду — за цим стоїть стаття 3 про людину як найвищу цінність та статті розділу II.

Верховенство права означає, що навіть держава не може діяти всупереч закону. Суверенітет і територіальна цілісність — це не абстракція: саме на цих статтях тримається правова позиція України на міжнародній арені та в судах щодо окупованих територій.

Соціальна держава зобов’язує владу дбати про гідний рівень життя громадян. У воєнний час цей принцип набуває особливого звучання: держава має забезпечувати підтримку внутрішньо переміщеним особам, родинам загиблих захисників, людям з інвалідністю внаслідок бойових дій.

У п’ятий рік повномасштабної війни Конституція продовжує виконувати роль якоря: вона фіксує європейський курс держави, гарантує права навіть у найскладніших умовах і нагадує, що перемога — це не лише військова, а й правова перемога.

Для початківців важливо зрозуміти просту річ: Конституція — це правила, за якими живе вся країна. Порушення цих правил можна оскаржити в суді, зокрема в Конституційному Суді. Для просунутих читачів цікаво простежити, як ці принципи реалізуються на практиці: через рішення Конституційного Суду, які тлумачать статті, або через законодавчі зміни, що розвивають конституційні норми.

Зміни за 30 років: як Основний Закон адаптувався до реальності

Конституція змінювалася вісім разів. Кожна правка — це відображення політичних компромісів і викликів часу.

З 2022 року, після введення воєнного стану, зміни до Конституції заборонені. Це логічно: в умовах екзистенційної загрози Основний Закон має залишатися стабільним якорем.

День Конституції в умовах воєнного стану

У мирні роки 28 червня супроводжувалося концертами, парадами, покладанням квітів до пам’ятників. Сьогодні формат інший. Офіційні заходи проходять у Верховній Раді, місцевих радах, школах та університетах. Головний акцент — на просвітницькій роботі: уроки права, дискусії про права людини, конкурси есеїв.

Опитування показують цікаву динаміку. Якщо раніше День Конституції сприймали як формальне свято, то після 2022 року його значення зросло. Люди стали частіше асоціювати його з тим, за що саме триває боротьба: за право жити за своїми законами, а не під чужим ярмом.

У 2026 році, коли виповнюється 30 років Основному Закону, це свято набуває особливого відтінку. Воно нагадує не лише про ухвалення тексту, а й про те, наскільки цей текст витримав випробування часом і війною.

Як вшанувати день для початківців і просунутих читачів

Для тих, хто тільки починає цікавитися темою, найкращий спосіб — прочитати преамбулу та розділ II Конституції. Зверніть увагу, як чітко прописані права: на життя, на свободу пересування, на освіту, на звернення до суду. Спробуйте простежити, як ці норми працюють у вашому житті.

Просунуті читачі можуть заглибитися в практику Конституційного Суду, проаналізувати, як тлумачаться статті в умовах воєнного стану, або порівняти українську Конституцію з основними законами країн ЄС. Корисно також простежити, як зміни 2019–2020 років вплинули на політичну систему.

У будь-якому випадку цей день — нагода не лише відсвяткувати, а й замислитися: що я роблю для того, щоб Конституція залишалася живою? Чи знаю я свої права? Чи поважаю права інших? Чи готовий захищати той правовий порядок, який дає нам можливість бути вільними?

Конституція — це не просто документ. Це обіцянка, яку українці дали собі 1996 року і яку продовжують виконувати навіть у найтемніші часи. 28 червня — це момент, коли ми можемо ще раз підтвердити цю обіцянку.