День морської піхоти України відзначають щороку 23 травня. Це професійне свято воїнів, які вміють битися на воді, на березі й глибоко в степу, і водночас — державна дата, закріплена Указом Президента України № 145/2018. Саме цього дня 1918 року гетьман Павло Скоропадський наказав Морському відомству почати формування бригади морської піхоти з трьох полків.
У 2014–2017 роках свято припадало на 16 листопада і було прив’язане до присяги морпіхів незалежної України. Від 2018-го календар змінили свідомо: замість радянського сліду — власна військова генеалогія. У 2026 році 23 травня знову зібрало в одному дні День морської піхоти України і День Героїв. Для родин, ветеранів і тих, хто зараз на позиціях, це не «галочка в календарі», а іменний день братства з девізом «Вірні завжди».
Нижче — повна історія дати, юридичний шлях указів, символіка штормового берета, бойовий слід від Феодосії й Керчі до Маріуполя, Кринок і Донбасу, а також те, як у 2026 році гідно вшанувати морпіхів, не перетворивши пам’ять на порожню листівку.
Ключові цифри. 23 травня — чинна дата свята. 1918 — рік гетьманського наказу про бригаду з трьох полків. 22 лютого 1992-го 880-й батальйон у Севастополі склав присягу Україні. Після окупації Криму з близько 650 морпіхів вірними присязі лишилися 196. Указ № 352/2014 започаткував свято на 16 листопада; указ № 145/2018 переніс його на 23 травня. 23 травня 2023-го президент анонсував Корпус морської піхоти. За оцінкою Military Balance 2025, чисельність МП ЗСУ сягала до 30 000 військових.
Коли саме святкують і чому дата змінювалася двічі
Юридично День морської піхоти України — відносно молоде свято, але його коріння глибше за будь-який указ 2010-х. Перший нормативний крок зробили 2014-го: виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов підписав Указ № 352/2014 «Про День морської піхоти». Датою обрали 16 листопада. Формально це був день професійної честі військовослужбовців морської піхоти Військово-морських сил. Фактично свято «пришили» до періоду, коли в незалежній Україні морпіхи затверджували власну присягу й відрізняли себе від чорноморського спадку колишнього флоту.
Чому саме листопад? У публічній пам’яті 1990-х саме осінь стала часом, коли українська морська піхота отримала окремий ритуал і внутрішній кодекс. Для частини ветеранів 16 листопада досі звучить як «старий день частини». Вони пам’ятають перші шеврони, чорний берет і відчуття, що рід військ тримається на кількох сотнях людей, а не на корпусі. Ця пам’ять чесна, і її не варто викреслювати. Помилка виникає тоді, коли листопадову дату видають за «одвічну». Вона проіснувала чотири сезони: 2014, 2015, 2016 і 2017.
23 травня 2018 року президент Петро Порошенко підписав Указ № 145/2018. Документ установив нову дату — 23 травня — і визнав попередній указ таким, що втратив чинність. Мотив сформульовано прямо: вшанувати мужність морпіхів, підняти престиж служби й зміцнити військові традиції, прив’язавши свято до 100-річчя Української революції. Текст указу доступний на president.gov.ua. У нашій практиці роботи з військовими календарями саме цей крок виявився одним із найчистіших прикладів «націоналізації» свят: держава не вигадала нову легенду, а повернула вже існуючу подію 1918 року в офіційний ритм.
Практичний нюанс 2026-го: 23 травня припало на суботу. Для цивільних це зручний вихідний для мітингів пам’яті, виставок і зборів родин. Для тих, хто на фронті, субота нічого не змінює — бойова доба не знає професійних свят. Типова помилка міських програм — планувати лише парадну частину в тилу й забувати про тишу на позиціях. Гідне вшанування в умовах війни — це короткий ритуал, імена полеглих, допомога пораненим і листівки, які реально дійдуть до бригад, а не розчиняться в стрічці соцмереж.
Емоційний акцент тут простий і жорсткий. Дата — не декор. Поки свято «плавало» між листопадом і травнем, частина суспільства плутала морпіхів із десантниками, моряками надводного флоту чи навіть із морською охороною. Фіксація 23 травня поставила крапку: це окремий рід із власною генеалогією, власним беретом і власним рахунком бойових втрат.
1918 рік: наказ Скоропадського і морпіхи Української революції
23 травня 1918 року гетьман Павло Скоропадський видав указ Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби». Полки планували в Одесі, Миколаєві та Херсоні. Кожен мав складатися з трьох куренів, курінь — із піхотних і кулеметної сотень. Завдання звучало сучасно навіть для 2026-го: берегова оборона, десант, утримання вузлів узбережжя. Українська держава тоді ледь тримала Чорне море в політичному сенсі, але вже розуміла: флот без піхоти на березі — це оркестр без ударних.
Формування не встигло розгорнутися на повну. Гетьманат проіснував недовго, фронти рухалися швидше за штаби. І все ж зерно було посіяне. За часів УНР морську піхоту комплектували старшинами й матросами з російського та австро-угорського флотів, а також карпатськими сплавниками — людьми, які знали воду не з підручника, а з праці. У Вінниці й Коломиї набирали особовий склад. З’явилися наддніпрянські морські піхотні полки, бронепотяг «Чорноморець», 1-й Гуцульський полк морської піхоти. Це не «екзотика для музею». Це була спроба зробити з моряків універсальну піхоту в умовах, коли регулярного флоту майже не лишилося.
Контрадмірал Михайло Білинський став однією з центральних постатей цього покоління. Він формував 1-шу дивізію морської піхоти, водив людей у Зимові походи армії УНР. Після бою під Малими Мінками в листопаді 1921-го, поранений, він покінчив із життям, аби не потрапити в полон. Сьогодні його ім’я носить 36-та окрема бригада морської піхоти. Інший архітектор традиції — контрадмірал Михайло Остроградський; його ім’я носить 35-та бригада. Коли в 2018–2023 роках бригадам повертали історичні імена, держава робила не косметичний жест, а зшивала розірвану нитку між 1918-м і теперішнім беретом.
Підводний камінь історичних розмов — романтизація. Гетьманський наказ не означає, що 1918-го вже стояв корпус із сучасною артилерією й десантно-штурмовими батальйонами. Стояла ідея, штабний задум і кілька формувань, які воювали в умовах розпаду імперій. Якщо робити інакше — видавати кожен курінь УНР за «прямого предка» нинішньої бригади, — втрачається точність, а з нею й повага. Чесний зв’язок інший: Україна вже тоді хотіла мати піхоту моря, і ця потреба не зникла за сто років.
У 2026-му цей розділ історії працює як моральний якір. Морпіх під Покровськом чи на Херсонщині тримає не «радянську школу морпіха», а власну. Коли на шевроні з’являється ім’я Білинського, молодий контрактник отримує не абстрактний пафос, а конкретне прізвище людини, яка воювала й загинула за українську державу ще до появи НАТО, дронів і «Богдани».
Хронологія свята і роду військ
- 23 травня 1918 — наказ Скоропадського про бригаду морської піхоти з трьох полків.
- 1919–1921 — полки УНР, Зимові походи, подвиг Михайла Білинського.
- 22 лютого 1992 — 880-й батальйон у Севастополі складає присягу Україні.
- 1993 — формування 27-го і 41-го батальйонів, управління 4-ї бригади під Феодосією.
- 2003–2004 — скорочення бригади до батальйону.
- 2014 — Крим; вірними лишаються 196 осіб; Указ № 352/2014, свято 16 листопада.
- 23 травня 2018 — Указ № 145/2018; берети кольору морської хвилі; бойовий прапор Командування.
- 23 травня 2023 — анонс Корпусу морської піхоти.
- 2024–2025 — 30-й корпус, нові бригади 34, 37, 38, 39, 40.
Ця лінія не «гладка перемога». Між 2004 і 2014 роками рід військ майже згорнули до одного батальйону. Саме тому травневе свято звучить гірко й гордо водночас: його вибороли ті, кого спочатку недооцінили, а потім кинули в найважчі ділянки війни.
Від присяги в Севастополі до випробування Кримом
Сучасна морська піхота незалежної України починається не з параду, а з вибору. 22 лютого 1992 року в Севастополі 880-й окремий батальйон морської піхоти під командуванням майора Віталія Рожманова склав присягу українському народові. Батальйон вважали одним із найкращих у 810-й бригаді Чорноморського флоту. Далі була жорстка політична боротьба за флот, тиск російського командування, розформування. 1 липня 1993-го в Севастополі з офіцерів, які свідомо обрали Україну, сформували 27-й окремий батальйон. У вересні під Феодосією постав 41-й батальйон, згодом — управління 4-ї окремої бригади в Краснокам’янці.
Бригада встигла побувати навіть у складі Національної гвардії (1996–1997), потім повернулася до ВМС. Наприкінці 1990-х це вже було з’єднання приблизно з півтори тисячі людей. Потім ударила «оптимізація». У 2003–2004 роках бригаду стиснули до батальйону. За моїм досвідом читання штабних рішень того десятиліття, логіка була бухгалтерська: навіщо державі морпіхи, якщо великої війни «не передбачено». У 2013-му в Керчі з’явився 501-й окремий батальйон. На папері рід військ жив. У реальності він тримався на тонкій нитці двох батальйонів у Криму.
2014 рік розірвав цю нитку. Під час окупації півострова з близько 650 морпіхів присязі лишилися вірними 196: 137 з 1-го батальйону і 59 з 501-го. Решта склала зброю, перейшла на бік окупанта або розчинилася в хаосі. Ті, хто вийшов, стали кісткою нової морської піхоти в Миколаєві. Командиром 1-го батальйону тоді був підполковник Дмитро Делятицький — людина, яка 2024-го очолить уже корпус. Цей сюжет важливий не як «гарна історія офіцера», а як доказ: інституція вижила завдяки персональній вірності, а не завдяки великому штабу.
Далі був Донбас. Морпіхи пішли в АТО, тримали Маріупольський напрямок, Широкине, Водяне, Лебединське. Перші втрати 2014-го — Олександр Зінченко та інші імена, які в частинах досі читають на вечірній перевірці. Типова помилка цивільного погляду — вважати, що «справжня» історія морпіхів почалася лише 24 лютого 2022-го. Ні. Вісім років до великого вторгнення вони вже були піхотою, яку кидали туди, де треба було втримати берег Азова й не дати ворогу пробити коридор.
Зв’язок із 2026-м прямий. Кожне нове покоління контрактників у навчальних центрах чує Крим як моральний тест, а не як «далекий 2014-й». Питання стоїть жорстко: що ти зробиш, коли тебе оточать не лише вогнем, а й пропагандою, обіцянками «спокою» і тиском колишніх командирів. Відповідь морської піхоти вже записана в біографіях тих 196 людей.
Берет морської хвилі, клятва і девіз «Вірні завжди»
Символи морської піхоти України зібрані навколо трьох речей: кольору берета, клятви й короткого девізу. До 2018 року морпіхи носили чорний берет — колір, упізнаваний у багатьох флотах світу, але візуально близький до радянської морської піхоти. 23 травня 2018-го в Миколаєві на урочистій церемонії президент вручив нові берети барви морської хвилі. Першим їх прийняв командувач морської піхоти генерал-майор Юрій Содоль, далі — командири бригад і батальйонів. Того ж дня берети змінювали на позиціях біля Широкиного, Лебединського, Водяного, Чормалика, на Чонгарі, на узбережжі Чорного й Азовського морів і на борту середнього десантного корабля «Юрій Олефіренко».
Колір обрали не для «краси на параді». Світло-зелений, хвилястий відтінок споріднює українських морпіхів із традицією королівської морської піхоти Великої Британії та низки підрозділів НАТО. На беретному знаку — окрилений меч, пов’язаний з образом Петра Сагайдачного, накладений на якір. Це мова одразу двох стихій: клинка й моря. Президент тоді ж вручив Юрію Содолю бойовий прапор Командування морської піхоти. Відтоді свято має не лише календар, а й видимий ритуал передачі спадкоємності.
Окремий пласт — штормовий берет. Його не видають «за фактом зарахування». Право носити берет кольору морської хвилі здобувають після смуги перешкод, фізичних і психологічних випробувань, складання клятви морського піхотинця. У бригадах це виглядає як жорсткий іспит: бруд, вода, втома, крик інструктора, а в фіналі — берет, який уже не знімають «для зручності». Молоді бійці іноді плутають цей ритуал із армійським шоу. Помилка коштує дорого: без внутрішнього прийняття клятви берет стає лише головним убором. З прийняттям — знаком, що тебе не викреслять зі строю навіть після поранення.
Девіз «Вірні завжди» (іноді звучить як «Вірний завжди») стислий, як постріл. Він не про любов до моря в туристичному сенсі. Він про вірність присязі, побратимам і державі, коли берег уже не видно, а наказ лишається. У 2026 році Міністерство оборони знову вітало морпіхів словами «Вітаємо вірних!» — і це не слоган агенції, а скорочена версія внутрішнього кодексу.
Практична деталь для цивільних: не даруйте морпіху чорний берет «як у фільмах». Це вже інша епоха. Не плутайте берет морської хвилі з малиновим беретом ДШВ. Для людини в строю плутанина кольорів — дрібниця, яка ріже слух так само, як плутанина звань.
Міфи vs реальність
Міф: День морської піхоти України «завжди» був 23 травня.
Реальність: у 2014–2017 роках свято офіційно падало на 16 листопада.
Міф: морпіх воює лише з корабля й лише на узбережжі.
Реальність: з 2014-го українська морська піхота б’ється переважно як елітна піхота на суші — від Широкиного до Авдіївки й Покровського напрямку.
Міф: чорний берет «канонічніший», бо він «флотський».
Реальність: від 23 травня 2018-го статусний колір — морська хвиля; чорний берет залишився в історії попереднього періоду.
Міф: після Криму морська піхота «зникла».
Реальність: вона стиснулася до кількох сотень вірних і з цього ядра виросла до корпусу з кількома бригадами.
Плутанина живе там, де свято зводять до листівки. Щойно з’являються укази, імена бригад і бойові епізоди, міф осипається.
Бойовий шлях: від Широкиного до Азовсталі й Кринок
Після 2014-го морська піхота перестала бути «кримською вітриною» і стала військом постійної війни. 36-та окрема бригада імені контрадмірала Михайла Білинського виросла з частин, виведених із окупованого півострова. 35-та бригада імені контрадмірала Михайла Остроградського стала другим стовпом. Вони тримали Приазов’я, вчилися штурму й оборони в умовах, де море — не романтика, а відкритий фланг. У січні 2018-го держава вже планувала окреме Командування; 22 лютого 2018-го Указ № 39/2018 його створив.
Повномасштабне вторгнення поставило морпіхів у епіцентр півдня. 36-та бригада зустріла війну в Маріуполі. Місто тримали десятки днів під ударами авіації, артилерії й блокади. Частина підрозділів 12–13 квітня 2022-го прорвалася до району «Азовсталі» і з’єдналася з полком «Азов» та іншими захисниками. Інші групи йшли на прорив, частина потрапила в полон. Це одна з найжорсткіших сторінок української війни: 86 днів оборони Маріуполя, підземні цехи, нестача ліків, тиша радіоефіру. Зводити все до одного слова «здалися» — груба помилка. Були прорив, з’єднання, подальша оборона комбінату, полон поранених і тих, кому наказали зберегти життя. Кожна з цих ліній має імена й свідчення, а не зручний заголовок.
Паралельно морпіхи тримали Миколаїв, не дали ворогу з ходу зрізати південь. На Херсонщині 35-та бригада форсувала Інгулець під Давидовим Бродом на початку жовтня 2022-го: під «Градами» й «Ураганами» зайняли контрольні точки, підняли прапор. Сапер Віталій Скакун підірвав Генічеський міст і став одним із перших Героїв України посмертно після 24 лютого — морпіх, який секундами зупинив колону. У 2023-му бригади 35, 36, 37 і 38-ма наступали на півдні Донеччини, звільняли Старомайорське й Урожайне. Восени 2023-го 38-ма бригада та інші частини морської піхоти тримали плацдарм у Кринках на лівому березі Дніпра — операцію з великою ціною, яку досі розбирають штаби й родини.
У 2024–2026 роках морпіхи знову воюють переважно як штурмова піхота на Донбасі. 30-й корпус публічно фіксував: 35, 36, 37 і 38-ма бригади відбивають атаки на Донецькому напрямку. Море лишилося в емблемі, у береті й у здатності форсувати ріки. Земля стала щоденною роботою. Хто чекає «красивого десанту з великих кораблів», не розуміє війни 2026 року: десант зараз — це човни, дрони, нічний Інгулець, Дніпро, зрошувальні канали й піхотний штурм під FPV.
Емоційно цей розділ не про «героїчний плакат». Він про людей, які вміють триматися в оточенні й не розчинятися. Маріуполь, Давидів Брід, Кринки, Урожайне — різні тактики, одна порода. Якщо зробити інакше, якщо викреслити важкі епізоди заради зручної картинки, свято 23 травня перетвориться на порожнє вітання. Морпіхи цього не пробачають.
Корпус морської піхоти у 2023–2026 роках: як змінилася структура
23 травня 2023 року, в саме професійне свято, президент Володимир Зеленський анонсував створення Корпусу морської піхоти. Логіка була штабна й політична водночас: рід військ виріс далеко за межі «кількох батальйонів при флоті» і потребував окремого органу управління, здатного планувати операції за стандартами НАТО. Наприкінці 2023-го формування виходило на завершальний етап. У 2024-му запрацював 30-й корпус морської піхоти ВМС ЗС України. Командувачем став генерал-майор Дмитро Делятицький — той самий офіцер, який 2014-го виводив батальйон з Криму.
Корпус зібрав не лише «класичні» 35-ту й 36-ту бригади. До нього увійшли 37-ма (2023 рік народження, вже з боями за Урожайне), 38-ма (на основі 503-го батальйону, носить ім’я гетьмана Петра Сагайдачного), згодом 34-та, 39-та й 40-ва, артилерійські 32-га і 406-та імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова, 140-й окремий розвідувальний батальйон, 426-й полк безпілотних систем. 34-ту формували 2025-го на базі 124-ї бригади ТрО, 39-ту — на базі 126-ї, 40-ву — з механізованої основи. Це болісне, але типове для великої війни рішення: брати вже загартовані частини й давати їм морпіхівський стандарт, берет і штабну вертикаль.
| Бригада / частина | Ім’я / основа | Що важливо знати |
|---|---|---|
| 35 ОБрМП | ім. Михайла Остроградського | Херсонщина, Давидів Брід, південний напрямок |
| 36 ОБрМП | ім. Михайла Білинського | Кримський кістяк, Маріуполь, Азовсталь |
| 37 ОБрМП | сформована 2023 | Урожайне, штурмові дії півдня Донеччини |
| 38 ОБрМП | ім. Петра Сагайдачного | Кринки, форсування Дніпра |
| 34, 39, 40 ОБрМП | розгортання 2024–2025 | Розширення корпусу під велику війну |
Таблиця не замінює бойовий статут. Вона лише показує, що «морська піхота» у 2026-му — це вже не два батальйони біля Феодосії, а оперативно-тактичне об’єднання з артилерією, розвідкою й безпілотними системами. Штаб у Миколаєві. Завдання корпусу ширші за класичний морський десант: штурм, оборона узбережжя, річкові операції, формування угруповання для окремої ділянки фронту.
Типовий підводний камінь реорганізацій — швидкість нашивки випереджає швидкість школи. Новий шеврон не робить людину морпіхом за ніч. Тому в бригадах так жорстко тримають «беретні» іспити, клятву й наставництво старих кадрів 2014–2018 років. Якщо знехтувати цим, корпус розбухне чисельно й утратить породу. Якщо витримати стандарт, Україна отримує рід військ, який у 2026-му Міноборони називає одним із найбоєздатніших у складі Сил оборони.
Практичний висновок для цивільного читача: коли бачите новинний сюжет «морпіхи відбили штурм», це вже, ймовірно, не «маленький екзотичний підрозділ флоту». Це корпус із власною артилерією, власними дронами й власним рахунком загиблих, який воює там, де найважче, навіть якщо до найближчої хвилі — сотні кілометрів.
Як відзначають 23 травня: ритуали, слова й типові помилки
Офіційна частина свята в мирний час виглядала б так: стрій у Миколаєві чи Одесі, вручення відзнак, концерт оркестру, вітання командування. Війна змінила ритуал. У 2026-му Головнокомандувач ЗСУ привітав морпіхів як одну з найбоєздатніших складових Сил оборони. Міністерство оборони випустило коротке «Вітаємо вірних!». Бригади відзначили день на позиціях: хвилина мовчання, шеврони полеглих, кава в бліндажі, іноді — беретний іспит для молодого поповнення, якщо ділянка дозволяє. У тилу родини несли квіти до пам’ятних знаків, волонтери збирали «адресні» закриті збори на конкретні батальйони.
Що говорити в привітанні? Коротко, без цукру. «Вірні завжди. Дякую, що тримаєте». Ім’я бригади, якщо знаєте. Імена загиблих побратимів, якщо маєте право їх назвати. Вірші й «хай море буде лагідним» пасують листівці для дитини, але ріжуть слух людині, яка вчора витягала пораненого з-під FPV. У нашій практиці найкращі тексти — ті, де є конкретна справа: закритий збір на РЕБ, евакуація, протез, навчання дитини загиблого. Слова без дії в 2026-му швидко вивітрюються.
Окремо — День Героїв, який припадає на ту саму дату. Його в 1941-му визначив Другий Великий Збір ОУН: 23 травня 1938-го в Роттердамі вбили Євгена Коновальця, у травні ж пішли з життя Микола Міхновський і Симон Петлюра. Свято пам’яті всіх, хто боровся за волю України — від козацьких поколінь і січових стрільців до нинішніх морпіхів. Збіг дат не випадковий у символічному сенсі, навіть якщо юридично це різні лінії. 23 травня 2026-го місто може покласти квіти «взагалі героям» і окремо — під шеврон морської піхоти. Обидва жести чесні, якщо не підміняють один одного.
Чек-лист гідного вшанування
- Назвіть дату правильно: 23 травня, День морської піхоти України.
- Не плутайте берет морської хвилі з беретами інших родів військ.
- Згадайте девіз «Вірні завжди» без перетворення його на мем.
- Якщо вітаєте конкретного бійця — згадайте бригаду, а не «флот загалом».
- Підтримайте адресно: частина, шпиталь, родина загиблого, навчальний центр.
- Окреміть День Героїв: інша генеалогія, та сама дата, та сама шана.
- Не вимагайте від людей на нулі «святкового контенту» для соцмереж.
Цей список — не етикет для світського рауту. Це мінімальна гігієна поваги. Порушення будь-якого пункту рідко буває злим умислом, частіше — поспіхом. Саме поспіх перетворює живе військове свято на шаблонну листівку з хвилями й якорем.
Ще один практичний нюанс: рекрутинг. У травні бригади традиційно підсилюють набір. 36-та, 35-та, 37-ма, 38-ма мають прямі канали контракту. Свято тут працює як момент правди. Людина бачить берет, чує «Вірні завжди» і має зрозуміти: це не костюмована романтика моря, а піхота з найжорсткішим вхідним фільтром. Якщо йти — то свідомо, з розумінням смуги перешкод, річкових штурмів і довгих місяців у степу.
Для шкіл і громад 2026-го найкращий формат — не «ранковий концерт», а урок імен. Три біографії: Білинський 1921-го, вихідці з Криму 2014-го, оборонець Маріуполя 2022-го. Без пафосного хору. З картою, з датами, з хвилиною тиші. Так свято сідає в пам’ять глибше, ніж будь-який банер на центральній площі.
Що означає це свято зараз, у 2026 році
У серпні 2026-го, коли цей текст читають уже після травневої дати, сенс дня не згасає. Професійне свято морпіхів лінійне: воно повертається щороку, але між 23 травня й наступним 23 травня лежать нові штурми, нові обміни полоненими, нові прізвища на стелах. Корпус воює. Берет лишається кольором морської хвилі. Девіз не змінюють, бо він і далі збігається з практикою: вірність перевіряють не на плацу, а в сірій зоні, де немає камери.
Для держави свято виконує три функції. Перша — пам’ять: Крим, Маріуполь, Кринки не мають розчинитися в загальній статистиці війни. Друга — стандарт: корпус може рости лише якщо «морпіх» означає якість, а не лише шеврон. Третя — місток між 1918-м і теперішнім строєм. Поки цей місток тримається, українська морська піхота не виглядає філією чужої традиції. Вона виглядає собою.
Для родин 23 травня — день, коли можна сказати ім’я вголос. Для ветерана з протезом — день, коли берет знову лежить на столі, навіть якщо в стрій уже не стати. Для цивільного — тест на точність: чи знаєш ти, кого вітаєш, чи просто копіюєш картинку з якорем. Усе, що вище за цей тест, уже не стаття, а вчинок. Квіти, донат, лист, тиша. Морпіхи рідко просять багатослів’я. Вони просять не забувати, хто лишився вірним, коли це було найдорожче.
Вердикт. День морської піхоти України — 23 травня. Дата закріплена указом 2018 року і свідомо прив’язана до наказу 1918-го, а не до радянського календаря. Свято належить людям у беретах кольору морської хвилі, з девізом «Вірні завжди», зі спадщиною Білинського й Остроградського, з бойовим рахунком від Феодосії до Азовсталі й Донбасу. У 2026-му це вже свято корпусу, а не «маленького батальйону при флоті». Найточніша шана — правильна дата, правильний колір берета, конкретні імена і конкретна допомога живим.
