Перська затока: географія, історія та сучасні виклики

Перська затока — це мілководне внутрішнє море, що пульсує життям між Іраном і Аравійським півостровом, поєднуючи тисячолітні традиції з сучасними нафтовими магістралями. Її теплі, солоні води ховають не лише величезні запаси вуглеводнів, а й коралові рифи, перлові банки та сліди древніх цивілізацій, які формували світову торгівлю задовго до появи нафти. Для новачків тут відкривається вікно в геополітику, а просунуті читачі знайдуть нюанси екологічних трансформацій і культурних контрастів регіону, де бедуїнська гостинність зустрічається з футуристичними хмарочосами.

Сьогодні, у 2026 році, затока залишається серцем глобальної енергетики: через Ормузьку протоку щодня тече близько 20% світового морського експорту нафти, а країни узбережжя активно диверсифікують економіку в туризм і відновлювальні джерела. Водночас регіон стикається з напругою — від потенційних блокад до кліматичних загроз, — що робить його не просто географічним об’єктом, а живим актором світової історії.

Ця стаття розкриває Перську затоку в усій її багатогранності: від геологічних особливостей до сучасних перспектив, з акцентом на практичні деталі для мандрівників і аналітиків.

Географічні особливості Перської затоки

Перська затока простягається на 989 кілометрів у довжину, займаючи площу 241 тисячу квадратних кілометрів, і нагадує велетенську лагуну, що з’єднує Індійський океан з континентом. Середня глибина всього 50 метрів робить її мілководною, хоча вздовж іранського берега трапляються ділянки до 102 метрів, а широка мілководна смуга біля Аравійського півострова часто не перевищує 35 метрів. Така асиметрія створює унікальний гідрологічний режим: річки Шатт-ель-Араб, Манд і Мехран вносять прісну воду, а потужне випаровування підвищує солоність, перетворюючи затоку на природний басейн з власним мікрокліматом.

Найвужче місце — всього 56 кілометрів у районі Ормузької протоки — стає справжньою артерією, через яку затока дихає з Оманською затокою та Аравійським морем. Острови тут розкидані, як перлини: Кешм, Ормуз, Кіш на іранській стороні, Бубіян у Кувейті, штучні архіпелаги Пальма Джумейра біля Дубая. Клімат тропічний, спекотний, з пасатними вітрами та рідкісними циклонами, що додає регіону драматичності — вдень температура легко перевалює за 40 градусів, а вночі падає на 15–20 градусів.

Ці особливості роблять затоку вразливою до зовнішніх впливів, але водночас привабливою для морського життя. Біля Катару та Бахрейну досі видобувають перли високої якості, а донна фауна належить до індо-західнопацифічної тропічної зони.

Історія Перської затоки: від древніх цивілізацій до імперських війн

Ще 15 тисяч років тому затока була сухою рівниною через низький рівень океану, але з потеплінням голоцену води затопили землі, народивши перші морські шляхи. Дилмунська цивілізація на південних берегах вже в четвертому тисячолітті до нашої ери контролювала торгівлю між Месопотамією та Індією, а перські імперії — від Ахеменідів до Сасанідів — будували порти й канали, перетворюючи затоку на морський Шовковий шлях. Греки знали її як «Персикон колпос», а арабські мореплавці борознили води на дау, перевозячи спеції та тканини.

У XVI столітті португальці захопили Ормуз, започаткувавши колоніальну епоху, яку пізніше змінили британці з їхніми договорами про захист від піратства. XX століття принесло нафту: відкриття родовищ у 1930-х перетворило бідні шейхати на глобальних гравців. Ірано-іракська війна 1980–1988 років, «війна танкери», і Війна в затоці 1990–1991, коли коаліція звільняла Кувейт, підкреслили стратегічну вразливість регіону.

Кожна епоха залишала сліди: руїни древніх портів на іранському узбережжі, фортеці в ОАЕ, а сьогодні — футуристичні міста, що виростають з піску завдяки нафтодоларам.

Суперечка навколо назви: Перська чи Арабська затока?

Назва «Перська затока» закріпилася історично ще з часів Ахеменідів і використовується в міжнародних документах, включаючи карти ООН. Однак з 1960-х арабські країни, натхненні панарабізмом, почали активно просувати «Арабську затоку», особливо в шкільних підручниках і медіа. Іран жорстко відстоює первісну назву, вважаючи її частиною національної ідентичності. Міжнародна гідрографічна організація дотримується «Перської», але в практиці багато карт і ЗМІ в арабському світі вживають альтернативу, що іноді призводить до дипломатичних інцидентів.

Ця суперечка — не просто лінгвістика. Вона відображає глибші геополітичні тертя між Іраном і монархіями Затоки, де назва стає символом впливу. Для зовнішнього спостерігача важливо розуміти контекст: обидві назви співіснують, але історична справедливість на боці «Перської».

Економічна міць: нафта, газ і Ормузька протока

Перська затока тримає в руках ключі до світової енергетики. Регіон володіє двома третинами світових запасів нафти та значною частиною газу. Найбільше офшорне родовище — Сафанія в Саудівській Аравії. Через Ормузьку протоку щодня проходить до 19% морського постачання нафти та конденсату — понад 14 мільйонів барелів. У 2026 році, попри напругу, країни Затоки вивчають будівництво трубопроводів в обхід протоки, щоб мінімізувати ризики блокад.

Катар і Іран спільно розробляють Північне/Південне Парсове родовище, роблячи Катар лідером зі зрідженого газу. Рада співробітництва арабських держав Перської затоки (без Ірану та Іраку) перетворила нафтодолари на диверсифікацію: ОАЕ інвестують у технології, Саудівська Аравія — у «Візію 2030».

Таблиця нижче порівнює ключові економічні показники прибережних країн (дані станом на 2026 рік):

Джерело даних: Вікіпедія та аналітика нафтового ринку. Ці цифри підкреслюють, чому навіть невелике порушення в протоці викликає хвилі на світових біржах.

Країни узбережжя: унікальність і взаємозв’язки

Вісім країн омивають затоку: Іран з його перською спадщиною, Ірак з вузьким виходом через Шатт-ель-Араб, Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Об’єднані Арабські Емірати та Оман (ексклав Мусандам). Кожна має свій колорит — від космополітичного Дубая з його штучними островами до консервативного Ер-Ріяда, що поступово відкривається світу.

• Іран — культурний гігант з древніми портами Бушир і Бендер-Аббас, де перські традиції змішуються з сучасними технологіями.
• ОАЕ — символ розкоші, де Дубай і Абу-Дабі приваблюють мільйони туристів футуристичною архітектурою та штучними рифами.
• Катар — газовий магнат, що інвестує в освіту та спорт, а Доха стала хабом для міжнародних переговорів.

Ці країни формують Раду співробітництва, координуючи політику, але напруження з Іраном іноді виривається на поверхню.

Екологія Перської затоки: багатство під загрозою

Затока — унікальний екорегіон з понад 700 видами риб, мангровими лісами, дюгонями та дельфінами. Коралові рифи, хоч і менш барвисті, ніж у Червоному морі, слугують домом для крабів і риб. Однак промисловість і нафтові розливи завдають шкоди: забруднення від суден, підвищення температури води через глобальне потепління зменшує корали. У 2026 році країни Затоки запускають зелені ініціативи — від відновлення мангрових зарослів до бар’єрів проти підйому рівня моря.

Дюгони в водах Катару та ОАЕ — друга за величиною популяція у світі — потребують захисту від розвитку узбережжя. Мігруючі птахи знаходять притулок на іранських островах, де гніздиться понад 100 тисяч пар.

Культура та традиції прибережних народів

Бедуїнська гостинність, ісламські фестивалі та перські поетичні традиції переплітаються тут у дивовижну мозаїку. У Саудівській Аравії верблюжі гонки та фестивалі кави, в ОАЕ — сучасне мистецтво в музеях Лувр Абу-Дабі. Перли досі символізують багатство, а традиційні дау борознять води поряд із супертанкерами. Жінки в абаях керують стартапами, а молодь поєднує молитви з відвідуванням концертів світових зірок.

Туризм у регіоні Перської затоки

У 2026 році туризм б’є рекорди: понад 72 мільйони внутрішньорегіональних відвідувачів завдяки автентичним культурним досвідам і зеленому туризму. Дайвінг у Мусандамі, сафарі в пустелі, шопінг у Дубаї — все це доступно для початківців і поціновувачів. Країни просувають не масовий, а якісний відпочинок: від екскурсій перловими фермами до екологічних круїзів.

Сучасні виклики та перспективи 2026 року

Геополітична напруга з Іраном, потенційні блокування протоки та кліматичні зміни змушують країни шукати альтернативи. Планування нових трубопроводів, інвестиції в ШІ та відновлювальну енергію роблять регіон стійкішим. Перська затока продовжує формувати світ — від цін на пальне до культурних трендів.