Птахоїд голіаф: гігантський павук із розмахом ніг до 30 см

Птахоїд голіаф, науково відомий як терафоза блонда (Theraphosa blondi), утримує статус найбільшого за масою тіла павука на планеті. Дорослі самиці досягають довжини тіла 12–13 см і ваги до 175 г, а розмах ніг сягає 28–30 см — розміру, що перевищує обхват людської долоні. Цей вид належить до родини павуків-птахоїдів і мешкає в вологих тропічних лісах північної частини Південної Америки, де виконує роль опортуністичного хижака на лісовій підстилці. Його присутність регулює чисельність великих комах, земноводних та дрібних хребетних, підтримуючи баланс екосистеми.

Назва «птахоїд» виникла через гравюру XVIII століття роботи Марії Сибілли Меріан, яка зобразила павука з колібрі. Насправді вид рідко полює на птахів через наземний спосіб життя та обмежену здатність лазити високо. Основу раціону становлять дощові черв’яки, великі комахи, жаби, ящірки, іноді дрібні гризуни чи змії. Павук атакує здобич із нори або укриття, затягує її всередину, де виділяє травні ферменти й висмоктує розріджений вміст. Така стратегія дозволяє йому ефективно використовувати навіть велику жертву без значних енергетичних втрат.

Механізми самозахисту птахоїда голіафа вражають складністю. При загрозі він видає шиплячий звук через тертя щетинок на педипальпах і ногах, викидає пекучі волоски з черевця та може завдати укусу великими іклами. Отрута для людини не становить летальної загрози — ефект порівнянний із сильним укусом оси, хоча механічне пошкодження від іклів буває болісним. Ці риси роблять гіганта не просто рекордсменом розмірів, а прикладом тонкої еволюційної адаптації до життя в умовах високої вологості та конкуренції тропічного лісу.

Наукова класифікація та місце в систематиці

Птахоїд голіаф належить до класу павукоподібних (Arachnida), ряду павуків (Araneae) та інфраряду мігаломорфних павуків (Mygalomorphae). Останній об’єднує примітивніші форми, у яких ікла рухаються у вертикальній площині — подібно до удару гадюки вниз. На відміну від більшості сучасних павуків (araneomorphs), у мігаломорфів два пари книжкових легень, а не одна. Родина Theraphosidae налічує понад тисячу видів, більшість із яких мають пекучі волоски та населяють Америку.

Рід Theraphosa включає кілька великих видів, серед яких Theraphosa blondi — класичний представник із найбільшими зареєстрованими розмірами. Вид вперше описав французький натураліст П’єр Андре Латрей у 1804 році. Синоніми включають Theraphosa blondii та Theraphosa leblondii. Генетичні дослідження показують, що гігантські розміри в цьому роді виникли як адаптація до стабільного вологого клімату Амазонії, де рясна здобич і відсутність сильного тиску хижаків дозволили еволюціонувати до таких габаритів.

Рекордні розміри та фізичні характеристики

Доросла самиця птахоїда голіафа має довжину тіла до 13 см і масу 170–175 г. Розмах ніг по діагоналі досягає 30 см. Самці зазвичай менші — тіло близько 8–9 см, ноги до 25–27 см. Забарвлення варіюється від світло-коричневого до золотисто-коричневого з червонувато-коричневими волосками на ногах. Відсутність гомілкових шпор на першій парі ніг у самців — одна з характерних рис роду.

Для порівняння з іншими рекордсменами наведено таблицю.

Ці виміри підтверджують, що птахоїд голіаф перевершує інших павуків саме за масою та об’ємом тіла, хоча за довжиною ніг поступається гігантському мисливцю. Такі розміри вимагають значної кількості їжі та стабільних умов середовища.

Ареал та екологічні умови проживання

Вид поширений у високогірних тропічних лісах Суринаму, Гаяни, Французької Гвіани, північної Бразилії, східної Колумбії та південної Венесуели. Переважає болотиста або заболочена місцевість з густою підстилкою з опалого листя. Павук веде наземний спосіб життя, риючи глибокі нори або використовуючи природні укриття під колодами та корінням.

Висока вологість (70–90 %) та температура 24–28 °C дозволяють підтримувати велике тіло без ризику висихання. Нічний активний період захищає від денної спеки та птахів. У таких умовах птахоїд голіаф стає одним із найефективніших хижаків безхребетного рівня, контролюючи популяції великих комах та земноводних.

Поведінка та стратегії полювання

Павук майже не плете ловильну павутину. Натомість він влаштовує засідку біля входу в нору або під листям. Спеціальні чутливі волоски на ногах (трихоботрії) вловлюють найменші вібрації ґрунту від наближення здобичі на відстані до метра. Зір слабкий — вісім маленьких очей дають лише загальну орієнтацію.

При виявленні жертви павук швидко вистрибує, хапає її передніми ногами та педипальпами, а потім вводить ікла з отрутою та ферментами. Здобич затягується в нору, де відбувається зовнішнє травлення. Така поведінка економить енергію та знижує ризик травмування. У неволі особини демонструють спокійний характер, але при грубому поводженні переходять до активного захисту.

Харчування: міф про птахів та реальний раціон

Попри назву, птахоїд голіаф рідко споживає птахів. Наземний спосіб життя та повільність роблять полювання на літаючих тварин малоймовірним. Зафіксовані випадки стосуються переважно дрібних пташенят або хворих особин на землі. Основний раціон включає:

• великих комах та їх личинок;
• дощових черв’яків;
• жаб, ропух та інших амфібій;
• ящірок та дрібних змій;
• іноді гризунів.

У неволі дорослих особин годують цвіркунами, тарганами, зрідка — новонародженими мишами. Переїдання шкодить травленню, тому інтервали між годуваннями для дорослих — 7–14 днів.

Самозахист: шипіння, пекучі волоски та укус

При загрозі павук спочатку намагається втекти або сховатися. Якщо це неможливо, він піднімає передню частину тіла, тертям щетинок видає гучне шипіння (страдуляцію) та викидає хмару пекучих волосків з черевця, розтираючи його задніми ногами. Волоски типу III мають зазубрини, легко впроваджуються в шкіру та слизові оболонки, викликаючи сильне свербіння, печіння та запалення, що триває кілька днів.

Укус великими іклами (довжина яких дозволяє прокусити шкіру людини) супроводжується механічним пошкодженням та введенням отрути. Ефект для більшості людей обмежується локальним болем і набряком, подібним до укусу великої оси. Сухі укуси без отрути трапляються часто. У природі такі механізми ефективно відлякують ссавців та птахів.

Пекучі волоски та шипіння — це комбінована стратегія, що поєднує хімічний та акустичний захист, рідкісна серед павуків і особливо розвинена саме у птахоїда голіафа.

Розмноження та життєвий цикл

Самиці дозрівають за 3–6 років і можуть жити 15–25 років. Самці живуть лише 3–6 років і гинуть незабаром після парування. Шлюбна поведінка включає ритуальні постукування самця педипальпами та ногами. Якщо самиця receptive, відбувається передача сперми через видозмінені педипальпи.

Після запліднення самиця плете шовкову подушку або мішок, відкладає 50–200 яєць і охороняє кладку протягом 6–8 тижнів. Поява павучат відбувається синхронно. Молодь линяє часто — до 5–6 разів у перший рік. Кожне линяння — критичний момент, коли павук стає вразливим до пошкоджень та інфекцій. У природі виживаність молодих особин низька через хижаків та конкуренцію.

Птахоїд голіаф і людина

У природі контакт з людиною рідкісний через прихований спосіб життя. У неволі вид популярний серед досвідчених колекціонерів через вражаючі розміри та відносно спокійний характер при правильному утриманні. Потрібен просторий тераріум з глибоким субстратом для риття нори, вологість 70–80 % та температура 24–28 °C. Годування — раз на 1–2 тижні великою здобиччю.

Вид не входить до списків зникаючих, однак вирубка тропічних лісів скорочує природні ареали. Спостереження в неволі допомагають вивчати біологію великих павуків та розробляти методи збереження їхніх середовищ.

Цікаві факти про птахоїда голіафа

• Шипіння павука за частотою та гучністю нагадує попередження деяких змій, що підсилює ефект відлякування.
• Пекучі волоски можуть потрапити в очі тварини чи людини й викликати тимчасову сліпоту або сильне запалення.
• Самиця здатна відкласти кілька кладок за життя, хоча кожна вимагає значних енергетичних витрат.
• У неволі зафіксовані випадки, коли особини пережили 20+ років при оптимальних умовах.
• Попри гігантські розміри, павук рідко виявляє агресію без провокації та віддає перевагу втечі.
• Линяння дорослої самиці може тривати кілька годин і потребує повного спокою.
• У роді Theraphosa є близькі види (наприклад, T. stirmi), які також досягають великих розмірів, але класичний рекордсмен — саме Theraphosa blondi.

Птахоїд голіаф демонструє, наскільки різноманітними та досконалими можуть бути адаптації членистоногих у стабільних тропічних екосистемах. Його розміри, поведінка та механізми захисту продовжують привертати увагу науковців і ентузіастів, нагадуючи про складність і красу природного світу.