20 травня щороку медична спільнота в Україні та світі відзначає Всесвітній день травматолога. Це професійне свято лікарів, які щодня працюють з ушкодженнями опорно-рухового апарату — від простих вивихів до складних полі травм і мінно-вибухових поранень. Травматологи не просто лікують кістки. Вони повертають людям можливість рухатися, працювати, обіймати близьких і жити без постійного болю. У країні, де дорожньо-транспортні пригоди та наслідки останніх років створюють значне навантаження на систему охорони здоров’я, роль цих фахівців важко переоцінити.
Травматологія в Україні має глибоке коріння. Ще 1907 року в Харкові за рішенням з’їзду гірничопромисловців з’явився Медико-механічний інститут — прообраз сучасного Інституту патології хребта та суглобів ім. М. І. Ситенка. Згодом тут сформувалася ціла школа ортопедії та травматології, яка вплинула на розвиток спеціальності по всій країні. Сьогодні професія поєднує класичні хірургічні навички з новітніми технологіями: роботизованими системами, 3D-плануванням та біологічними методами стимуляції зрощення кісток.
У цій статті — не просто привітання. Ми розглядаємо, чому дата 20 травня стала символічною, як еволюціонувала наука про травми, чим живе сучасний травматолог в українських реаліях, які технології змінюють підхід до лікування та як кожен з нас може зменшити ризики для себе і близьких. Матеріал стане в пригоді і тим, хто тільки цікавиться професією, і тим, хто вже працює в галузі або стикався з її наслідками на особистому досвіді.
Витоки свята: чому саме 20 травня
Дата 20 травня закріпилася в медичних календарях багатьох країн як Всесвітній день травматолога. Вона не пов’язана з конкретною історичною подією чи днем народження видатного вченого. Швидше, це результат природного визнання важливої ролі спеціалістів, які щодня збирають «розбите» тіло. У пострадянському просторі, зокрема в Україні, свято набуло особливої популярності останніми роками. Лікарні та клініки організовують конференції, круглі столи, а пацієнти — щирі слова подяки.
Травматологія як окрема дисципліна виділилася не відразу. Довгий час лікування переломів і вивихів залишалося частиною загальної хірургії. Лише у XX столітті, після світових воєн і з появою нових методів фіксації, спеціальність набула самостійності. В Україні це сталося завдяки системній роботі наукових центрів, які не лише лікували, а й навчали нові покоління лікарів.
Травматологія в дзеркалі історії: від давніх шин до української школи
Люди лікували травми з прадавніх часів. У Стародавньому Єгипті археологи знаходять мумії з дерев’яними шинами на кінцівках. Гіппократ у трактаті «Про переломи» описував методи вправлення вивихів і фіксації кісток — принципи, які частково використовують і сьогодні. Але справжній прорив стався лише в XIX столітті з появою наркозу та антисептики. Операції стали безпечнішими, а лікарі — сміливішими.
XX століття принесло революцію. Дві світові війни змусили медицину швидко вдосконалювати методи лікування масових поранень. З’явилися зовнішні фіксатори, інтрамедулярний остеосинтез, методи боротьби з інфекціями. У Радянському Союзі, а згодом в Україні, особливу роль відіграв апарат Ілізарова — система, що дозволяє поступово «розтягувати» або коригувати кістку, лікувати дефекти та інфекції.
Український внесок вагомий. 1907 року в Харкові заснували Медико-механічний інститут для лікування травмованих гірників. З 1926 року його очолив Михайло Іванович Ситенко. Під його керівництвом створили національну систему ортопедо-травматологічної допомоги, відкрили кафедри в медичних вузах, започаткували єдиний у СРСР профільний журнал «Ортопедія та травматологія». Після Другої світової війни інститут займався реабілітацією поранених, боротьбою з наслідками поліомієліту та дитячим травматизмом. У 1960–1970-х тут розвивали вертебрологію, впроваджували кераміку в медицину, вдосконалювали методи регенерації кісткової тканини.
Сьогодні Інститут патології хребта та суглобів ім. М. І. Ситенка НАМН України залишається провідним науковим центром. Його фахівці беруть участь у міжнародних конференціях, впроваджують сучасні підходи до лікування бойових пошкоджень та патології опорно-рухового апарату. (матеріали Інституту патології хребта та суглобів ім. М. І. Ситенка НАМН України)
| Період | Основні методи | Характерні риси та наслідки |
|---|---|---|
| Стародавність (Єгипет, Греція) | Дерев’яні шини, пов’язки з глини та гіпсу, мануальне вправлення | Проста іммобілізація. Високий ризик неправильного зрощення та інфекцій |
| XIX — початок XX ст. | Гіпсові пов’язки, перші металеві фіксатори, антисептика | Зменшення смертності від інфекцій. Початок системного підходу |
| Середина XX ст. (післявоєнний період) | Апарат Ілізарова, інтрамедулярний остеосинтез, антибіотики | Лікування складних дефектів кісток, подовження кінцівок, боротьба з інфекціями |
| Сучасність (2020-ті) | Малоінвазивний остеосинтез, 3D-планування, роботизована хірургія, біологічна стимуляція | Точність, швидке відновлення, персоналізовані імпланти, акцент на реабілітацію |
День із життя травматолога: рутина, яка рятує
Робочий день травматолога рідко буває передбачуваним. Вранці — обхід у стаціонарі: перевірка післяопераційних пацієнтів, оцінка зрощення кісток, корекція плану реабілітації. Потім — амбулаторний прийом. Люди приходять зі старими травмами, хронічним болем у суглобах, після спортивних ушкоджень. Лікар дивиться рентген або КТ, пояснює, чому болить, і вирішує — чи потрібна операція, чи достатньо консервативного лікування.
Найбільше навантаження — у приймальному відділенні. Туди привозять після падінь з висоти, ДТП, виробничих травм. Травматолог повинен швидко оцінити ситуацію: чи є загроза життю, чи потрібно негайно вправляти вивих, чи стабілізувати пацієнта для подальшої операції. Іноді рішення приймають за лічені хвилини.
В операційній інша атмосфера. Тут точність важливіша за швидкість. Накладання блокуючої пластини на стегнову кістку, артроскопічна пластика зв’язок коліна, ендопротезування кульшового суглоба — кожна маніпуляція вимагає ідеального знання анатомії та сучасного інструментарію. Після операції — знову контроль, знеболення, рання активізація пацієнта. Чим швидше людина починає рухатися під наглядом, тим менше ускладнень.
У практиці українських травматологів останніх років з’явилася нова категорія пацієнтів — люди з високоенергетичними травмами, які потребують багатостадійного лікування: спочатку стабілізація, потім реконструкція м’яких тканин і кісток, а згодом — тривала реабілітація та протезування. Це вимагає не лише хірургічної майстерності, а й уміння працювати в команді з судинними хірургами, пластичними фахівцями та реабілітологами.
Сучасні технології: як сьогодні лікують переломи
Сучасна травматологія далеко відійшла від «просто зафіксувати і чекати». Малоінвазивні методи дозволяють оперувати через маленькі розрізи або проколи. Артроскопія колінного чи плечового суглоба стала рутиною: лікар бачить усе на екрані і відновлює зв’язки без великої травми тканин.
Апарат Ілізарова досі незамінний у складних випадках — коли є дефект кістки, хронічна інфекція або потрібне подовження кінцівки. Сучасні модифікації стали легшими та зручнішими для пацієнта.
3D-технології змінили планування операцій. За КТ-знімками створюють точну модель кістки, друкують індивідуальні напрямні або навіть імпланти. Роботизовані системи допомагають встановлювати ендопротези з міліметровою точністю — особливо важливо для молодих активних пацієнтів.
Біологічні методи — ще один напрямок. Плазма, збагачена тромбоцитами, мезенхімальні стовбурові клітини, спеціальні мембрани прискорюють зрощення кісток і загоєння тканин. У провідних центрах ці технології вже входять у стандартні протоколи.
Штучний інтелект допомагає радіологам і травматологам виявляти приховані переломи на рентгенівських знімках, прогнозувати ризики ускладнень і навіть планувати реабілітацію.
Український контекст: цифри та реалії 2025–2026 років
За даними Національної поліції України, протягом 2025 року на дорогах країни сталося 25 934 дорожньо-транспортні пригоди з постраждалими. У них загинули 3 249 осіб, а 31 898 отримали травми різного ступеня тяжкості. Більшість із цих людей потребували допомоги травматологів — від накладання гіпсу до складних операцій на хребті та суглобах.
Окрім ДТП, значну частку становлять побутові травми, спортивні ушкодження та виробничі нещасні випадки. Дитячий травматизм залишається окремою проблемою: діти часто страждають від падінь, а підлітки — від екстремальних видів спорту та вуличних пригод.
Останні роки додали специфічне навантаження. Високоенергетичні поранення вимагають нестандартних рішень: збереження кінцівки там, де раніше пропонували ампутацію, складні реконструкції, тривалу реабілітацію. Українські травматологи опанували методи, які ще десять років тому вважалися експериментальними. Це підвищило престиж вітчизняної школи на міжнародному рівні.
Водночас система стикається з викликами: нерівномірний розподіл фахівців по регіонах, потреба в сучасному обладнанні в районних лікарнях, високе емоційне навантаження на лікарів. Багато травматологів поєднують роботу в державних закладах із приватною практикою або викладацькою діяльністю.
Шлях до професії: хто стає травматологом
Щоб стати травматологом в Україні, потрібно пройти довгий і непростий шлях. Спочатку — шість років у медичному університеті (НМУ імені О. О. Богомольця, Харківський національний медичний університет та інші). Потім — спеціалізація з ортопедії та травматології, яка триває кілька років і включає роботу в клініці під наглядом досвідчених наставників.
Після отримання сертифіката навчання не закінчується. Нові імпланти, техніки, протоколи з’являються щороку. Лікарю доводиться регулярно відвідувати конференції, проходити курси, освоювати роботизовані системи. Фізична витривалість теж важлива: операції можуть тривати кілька годин, а зміни в приймальному — добу.
Особливі якості професії — здатність зберігати спокій у стресових ситуаціях, точність рухів, емпатія до пацієнта, який часто перебуває в стані шоку або сильного болю, і водночас аналітичний розум, щоб швидко приймати рішення.
Профілактика травм: що залежить від кожного
Найкращий спосіб допомогти травматологу — не потрапляти до нього з важкими ушкодженнями. Прості правила значно знижують ризики:
- Дотримуйтеся правил дорожнього руху, не сідайте за кермо втомленим або після алкоголю.
- Вдома та на роботі використовуйте захисне взуття, каски, страхувальні системи.
- Літнім людям варто приділяти увагу тренуванню рівноваги, контролювати рівень вітаміну D і кальцію, прибирати килимки, які ковзають.
- Спортсмени — ніколи не ігнорувати розминку та поступове навантаження.
- Батьки — стежити за безпекою дитячих майданчиків і не залишати маленьких дітей без нагляду біля вікон та на висоті.
Перша допомога при підозрі на перелом проста: зафіксувати кінцівку в тому положенні, в якому вона знаходиться, не намагатися «вправляти» самостійно, викликати бригаду швидкої. При підозрі на травму хребта — взагалі не рухати людину без спеціального обладнання.
Як щиро привітати травматолога з Днем
Шаблонні вірші та листівки з квітами — це добре, але травматологи цінують щирість. Якщо ви пацієнт — просто скажіть «Дякую, що я знову можу ходити без болю». Якщо ви колега — подякуйте за конкретну допомогу в складному випадку. Якщо ви керівник — подумайте про реальну підтримку: сучасне обладнання, можливість підвищити кваліфікацію, психологічну допомогу для команди.
Невеликі практичні подарунки теж доречні: якісний термос для довгих змін, сертифікат на масаж або сеанс остеопатії, книги з хірургії чи реабілітації. Деякі колективи організовують спільні походи в театр чи на природу — це допомагає зняти напругу.
Найважливіше — визнати, що робота травматолога фізично і емоційно виснажлива. Побажайте не лише професійних успіхів, а й сил, рівноваги та моментів, коли результат перевершує всі очікування.
Професія травматолога — це постійний баланс між точністю техніки та людяністю. Кожен вдалий випадок — це не просто зрощена кістка. Це повернута можливість жити повноцінно. 20 травня — чудова нагода сказати цим людям «дякую» не лише словами, а й турботою про власне здоров’я та підтримкою їхньої нелегкої, але надзвичайно важливої справи.
