За одну добу Росія та Україна продемонстрували різне розуміння слова «удар». У ніч проти 15 червня російські ракети й дрони атакували Київ. Горів дах Успенського собору Києво-Печерської лаври — об’єкта зі списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Постраждала будівля «Мистецького арсеналу», кіностудія імені Довженка. Загинули люди: обстріляні багатоповерхівки та приватний сектор. Пошкоджено ринок, десятки автомобілів, 140 тисяч киян залишилися без світла. Жоден із цих об’єктів не пов’язаний із виробництвом боєприпасів чи командуванням військами.
Українська відповідь: удар по нафтопереробці
Уранці 16 червня українські дрони досягли Московського НПЗ у Капотні, за 15 км від Кремля. Згоріла установка первинної переробки нафти ЕЛОУ АВТ-6 — ключовий елемент заводу «Газпром нафти». Без неї підприємство не може виробляти бензин і дизель. Завод постачає пальне для столичного регіону, армії та аеропортів. Це показує головну відмінність: російські удари спрямовані на цивільну інфраструктуру та моральний тиск, а українські — на матеріальну базу війни, зокрема пальне.
Один пошкоджений завод не зупинить армію наступного дня. Кремль основний дохід отримує від експорту сирої нафти. Однак удари по НПЗ, портам Приморськ, Усть-Луга та Туапсе звужують можливості продажу. За оцінками джерел, на початку 2026 року Росія заробляла на нафті й газі приблизно на третину менше, ніж могла б за високими цінами. Ремонт імпортного обладнання триває місяці. За пів року по російських НПЗ завдано близько 40 ударів. Дефіцит пального зафіксовано у 25 регіонах, найгірше — в окупованому Криму з талонами та чергами.
Це не разова акція, а накопичувана втома системи. Перенесення війни на територію Росії тисне на її здатність воювати. Ефективність зростає в поєднанні з ударами по нафтотранспорту та санкціями Заходу. Поки Росія вимірює «удар» зруйнованими соборами та квартирами, Україна фокусується на установках, які більше не переробляють нафту для війни.