Чи є акули в Чорному морі?

Чорне море підтримує популяцію акул, але лише в обмеженій формі. Єдина постійна акула тут — чорноморський катран (Squalus acanthias ponticus), невеликий підвид колючої акули, який адаптувався до місцевих умов і мешкає вздовж усього узбережжя. Зрідка зустрічається котяча акула (Scyliorhinus canicula), а великі хижаки, як біла чи тигрова, практично відсутні через унікальні гідрологічні особливості басейну.

Низька солоність води (17–22 ‰), значний шар сірководню нижче 150–200 метрів і обмежена кормова база створюють бар’єри для більшості океанічних видів. Катран не становить загрози для людей: він уникає мілководдя і пляжів, а зафіксовані контакти обмежуються поодинокими подряпинами від шипів у рибалок. Водночас популяція цього виду залишається вразливою через промислове виловлювання.

Сучасні дані 2025–2026 років підтверджують стабільність присутності катрана в прибережних зонах, але загальну тенденцію до скорочення чисельності. Це робить Чорне море прикладом унікальної морської екосистеми, де акули існують, але в зовсім іншій ролі, ніж у відкритому океані.

Унікальна екосистема Чорного моря та її вплив на морських хижаків

Чорне море відрізняється від Середземного чи океанів низкою фізичних і хімічних характеристик, які безпосередньо визначають склад їхньої фауни. Поверхневий шар води має солоність приблизно вдвічі нижчу за океанічну норму — від 17 до 22 проміле. Це результат значного притоку прісної води з річок Дунай, Дніпро та інших, а також обмеженого обміну через вузьку протоку Босфор.

Нижче 150–200 метрів починається так званий анаеробний шар: кисень практично відсутній, а концентрація сірководню досягає високих значень. Близько 90 % об’єму води в морі позбавлені життя для більшості аеробних організмів. Акули, які потребують високої концентрації кисню та стабільної солоності, не можуть існувати в таких умовах на постійній основі. Вони змушені триматися верхніх шарів, де температура коливається від 6–8 °C взимку до 16 °C влітку.

Ця стратифікація води виникла тисячі років тому після останнього льодовикового періоду, коли Чорне море було ізольованим прісноводним басейном, а згодом з’єдналося з Середземним через Босфор. Саме тоді деякі види хрящових риб проникли сюди і поступово адаптувалися. Сучасні дослідження показують, що саме ці особливості роблять Чорне море одним із найменш придатних для великих хижаків морів планети.

Чорноморський катран — єдина постійна акула басейну

Чорноморський катран (Squalus acanthias ponticus) — підвид звичайного катрана, який сформувався саме в умовах цього моря. Дорослі самки досягають 1,8 метра в довжину та ваги до 15 кілограмів, самці зазвичай менші — до 1,1–1,3 метра. Тіло має сірувато-коричневе забарвлення з білими плямами на боках, а на спинних плавцях розташовані короткі отруйні шипи, які захищають від хижаків.

Катран веде зграйний спосіб життя. Удень він тримається біля дна на глибинах 25–120 метрів, а вночі піднімається ближче до поверхні. Основу раціону складають дрібна риба — хамса, тюлька, ставрида, бички, султанка та кефаль. Рідше в меню потрапляють краби, молюски та навіть невеликі дельфіни в окремих регіонах, наприклад, біля румунського узбережжя. Така харчова спеціалізація дозволяє йому ефективно використовувати обмежені ресурси Чорного моря.

Розмноження відбувається повільно: статева зрілість настає в 13–17 років, вагітність триває близько 18 місяців, а в одному приплоді народжується 8–12 живих малюків завдовжки 23–28 сантиметрів. Ця яйцеживородність і тривалий репродуктивний цикл роблять вид особливо вразливим до промислового вилову.

Котяча акула та рідкісні гості з Середземного моря

Другим видом, який іноді реєструють у Чорному морі, є котяча акула (Scyliorhinus canicula). Це дрібна, обережна риба завдовжки до одного метра, яка харчується переважно молюсками та ракоподібними. На відміну від катрана, котяча акула не утворює постійних популяцій і з’являється переважно в південних районах біля турецького узбережжя. Вона уникає контактів з людиною і тримається глибин.

Рідкісні випадки проникнення інших видів — акули-лисиці, акули-молота чи навіть молодих білих акул — трапляються вкрай нечасто і пов’язані з потеплінням води або випадковим проходженням через Босфор. Такі гості не залишаються надовго і швидко гинуть або повертаються назад через несприятливі умови. За останні сто років зафіксовано лише поодинокі документальні свідчення таких зустрічей, переважно серед рибалок.

Адаптація акул до умов Чорного моря: науковий механізм

Катран демонструє помірну евригалинність — здатність переносити коливання солоності. Його осморегуляція дозволяє підтримувати внутрішній баланс у менш солоній воді, ніж у відкритому океані. Крім того, він уникає глибоких шарів з сірководнем, обмежуючись верхньою 120-метровою зоною. Ця поведінкова адаптація, поєднана з фізіологічними особливостями хрящового скелета, дає йому перевагу перед океанічними видами.

Наукові спостереження показують, що чорноморська популяція відрізняється від атлантичної меншою кількістю хребців і певними пропорціями плавників. Ці морфологічні відмінності свідчать про тривалий процес локальної еволюції після проникнення виду через Босфор кілька тисяч років тому.

Чи небезпечні чорноморські акули для людини

За всю історію спостережень у Чорному морі не зафіксовано жодного не спровокованого нападу акули на людину. Катран уникає галасливих пляжів і мілководдя, а котяча акула ще більш обережна. Єдиний потенційний ризик — подряпини від отруйних шипів на спинних плавцях під час вилову або випадкового контакту рибалки. Такі травми викликають локальний біль і набряк, але не становлять загрози для життя.

У 2023–2025 роках траплялися поодинокі випадки викиду ослаблених катранів на берег після штормів, наприклад, біля Одеси. Це не масове явище, а результат природних факторів. Для відпочивальників і дайверів акули Чорного моря залишаються невидимими і безпечними сусідами.

Загрози для популяції та заходи охорони

Чорноморський катран занесено до Червоного списку МСОП як вразливий вид. У 1980-х роках його чисельність скоротилася більше ніж на 60 % через інтенсивний промисловий вилов. М’ясо використовують для баликів, а печінку — для отримання жиру. Сьогодні вид охороняється в Чорноморському біосферному заповіднику, Ялтинському гірсько-лісовому та Карадазькому природних заповідниках.

Повільне зростання, пізня статева зрілість і тривала вагітність роблять відновлення популяції складним. Екоінспекції рекомендують рибалкам використовувати селективні знаряддя лову та негайно випускати катрана назад у море. Стабільність екосистеми Чорного моря значною мірою залежить від збереження цього ключового хижака верхніх ланок харчового ланцюга.

Дані таблиці базуються на матеріалах Вікіпедії та звітах МСОП.

Міфи та реальність: чому акули Чорного моря залишаються маловідомими

Серед місцевих жителів і туристів поширена думка, що в Чорному морі акул немає взагалі. Це частково пояснюється відсутністю яскравих нападів і візуальних зустрічей. Насправді катран існує тут століттями, але його спосіб життя — прихований, донний — робить його майже невидимим для звичайного спостерігача.

Рибалки добре знають цього хижака: він часто потрапляє в сіті разом з хамсою та ставридою. У деяких регіонах його традиційно використовують у кулінарії, хоча зараз вилов обмежений. Ці практичні знання контрастують з популярними уявленнями про морських монстрів і підкреслюють реальну, а не міфічну роль акул у місцевій екосистемі.

Сучасні спостереження 2025–2026 років, включаючи поодинокі викиди на берег після штормів, лише підтверджують стабільну, хоч і вразливу, присутність катрана. Це нагадує, що Чорне море — не безживна вода, а складна система, де кожен вид займає свою нішу.