День Святого Василя, або Василів день, що припадає на 1 січня, поєднує глибоке церковне шанування одного з найвеличніших отців Церкви з теплими народними обрядами, які обіцяють достаток, здоров’я та щасливий рік. Це свято, що колись відзначалося 14 січня за старим стилем, тепер завдяки календарній реформі Православної Церкви України міцно закріпилося в першому дні січня, роблячи його природним продовженням новорічних свят. Воно насичує оселі ароматом свіжого зерна, звуками посівалок і відчуттям, ніби сам святий Василь Великий благословляє кожну родину на мир і врожай.
Святитель Василій Великий, архієпископ Кесарії Каппадокійської, жив у IV столітті і став символом непохитної віри, милосердя та інтелектуальної сили. Його життя — це приклад, як аскетизм і любов до ближнього можуть змінювати не тільки окремі душі, а й цілі спільноти. У народній пам’яті Василь перетворився на покровителя землеробства, а його день — на час, коли перша чоловіча нога в хаті приносить удачу на весь рік.
Сьогодні це свято живе в українських родинах по-різному: хтось відвідує ранкову службу, хтось згадує бабусині посівалки, а хтось просто збирає близьких за столом, щоб подякувати за минуле і помолитися за майбутнє. Воно нагадує, що навіть у сучасному світі коріння традицій живе в простих жестах — жмені зерна, щирих словах і теплій вірі.
Хто такий святий Василь Великий: шлях від аристократа до отця Церкви
Святитель Василій народився близько 329–330 року в Кесарії Каппадокійській, на території сучасної Туреччини, у заможній і глибоко віруючій родині. Його батько, Василій Старший, був відомим ритором і законознавцем, мати Емелія — взірцем благочестя. У цій родині виросли ще п’ятеро святих: сестра Макрина Молодша, брати Григорій Ніський і Петро Севастійський. Дитинство Василя пройшло в атмосфері, де християнська віра перепліталася з класичною освітою.
Він навчався в Кесарії, Константинополі та Афінах — центрах тогочасної мудрості. Саме в Афінах зав’язалася дружба з Григорієм Богословом, яка тривала все життя і стала опорою для обох у боротьбі за чистоту віри. Після повернення додому Василь спочатку вів світське життя, але вплив сестри Макрини і внутрішній поклик повернули його до аскези. Він оселився на родинних землях у Понті, створивши там чернечу громаду, де молитва поєднувалася з фізичною працею.
У 370 році Василій став архієпископом Кесарії. Це були часи аріанських гонінь за імператора Валента. Святитель не зламався під тиском: відмовився визнати єресь і навіть під загрозою вигнання зберіг вірність православ’ю. Він будував притулки для бідних, лікарні, сиротинці — ці комплекси називали «Василіядами». Його милосердя було не словами, а конкретними діями: він сам роздавав їжу, лікував хворих і захищав слабких. Помер святий 1 січня 379 року, виснажений аскетизмом і турботами, але з непохитною вірою в серці.
Теологічна спадщина Василія Великого: від Трійці до монашого уставу
Василій Великий — один із трьох вселенських учителів Церкви поряд із Григорієм Богословом та Іваном Златоустом. Його внесок у богослов’я неможливо переоцінити. Саме він сформулював класичне вчення про Пресвяту Трійцю: «три іпостасі в єдиній сутності». У творах «Проти Євномія» і «Про Святого Духа» він захищав божественність Сина і Святого Духа, даючи чіткі терміни «усія» (сутність) і «іпастась» (особа). Ці формулювання стали основою для Першого Константинопольського собору 381 року.
Святитель уклав Літургію Василія Великого — одну з найдавніших і найглибших у православ’ї. Вона служиться десять разів на рік: у Великий піст, на Святвечір, Богоявлення та, звичайно, в день його пам’яті. Ця літургія вражає своєю поетичністю і глибиною: молитви просять про єдність Церкви, прощення гріхів і милість Божу. Крім того, Василь створив «Чернечі правила» — детальний устав спільного чернецтва, який став основою східного монашества. Він підкреслював, що монах не втікає від світу, а служить йому через молитву і працю.
Його «Шестиднів» — бесіди про створення світу — досі вражають поєднанням науки того часу з глибокою духовністю. Василь бачив у природі відбиток Творця і закликав берегти її. Усе це робить його не просто історичною постаттю, а живим учителем, чиї ідеї актуальні й сьогодні: від турботи про бідних до єдності в різноманітті.
Календарна еволюція: чому День Святого Василя тепер 1 січня
До 2023 року в Україні церковне свято відзначалося 14 січня за григоріанським календарем, бо Православна Церква дотримувалася юліанського. Саме тоді 1 січня за старим стилем припадало на Василів день. Перехід ПЦУ та УГКЦ на новоюліанський календар у вересні 2023 року змістив неперехідні свята на 13 днів раніше. Тепер 1 січня — це одночасно церковне вшанування Василія Великого, Обрізання Господнє та народний початок нового року.
Така зміна не зруйнувала традиції, а навпаки, зробила їх природнішими. Тепер посівання відбувається вранці першого дня січня, коли оселі ще пахнуть новорічними стравами. Це символізує, що церковне і народне йдуть поруч, збагачуючи одне одного. У 2026 році, як і в попередні роки після реформи, свято зберігає всю свою теплоту й силу.
Народні традиції Василевого дня: посівання як запорука врожаю
У східних слов’ян Василів день завжди вважався початком «Страшних вечорів» і водночас святом надії. Головний обряд — посівання. Рано-вранці, одразу після сходу сонця, хлопчики та юнаки (іноді дорослі чоловіки) йшли від хати до хати з торбинкою зерна — пшениці, вівса, жита. Вони розсипали зерно по підлозі, промовляючи посівалки, і бажали господарям щастя, здоров’я та багатого врожаю.
Ось кілька класичних текстів посівалок, які передаються з покоління в покоління:
- Сію, вію, посіваю, з Новим роком вас вітаю! Щастя, радості бажаю, щоб рік щедрий був для вас!
- Нас послав Святий Василь засівати в заметіль. Й особливий дав наказ, щоб засіяли і в вас! На кохання сієм мак, сієм жито на добро, а для сміху ось пшоно — нехай буде все чудово!
- Сію густо, перехресно, на добробут людям чесним. З Новим роком, з Новим щастям, хай збудеться все прекрасне!
Господарі зазвичай дякували посівальникам солодощами, пирогами чи дрібними грошима. Зерно, що залишалося на підлозі, збирали і зберігали до посівної — вважалося, що воно набрало особливої сили. У деяких регіонах Західної України посівання поєднували з жартами й переодяганнями, а на Сході акцент робили на щедрості столу: обов’язково готували страви зі свинини, бо в народі Василя іноді називали «свинятником» — покровителем цих тварин.
Напередодні, 31 грудня, щедрували — співали щедрівки під вікнами. Тож Василів день ставав логічним продовженням святкового циклу, де Маланка (народне втілення місяця) зустрічалася з Василем (символом сонця).
Що можна і не можна робити 1 січня: народні заборони та рекомендації
Традиції диктують певні правила, щоб рік минув гладко. Не рекомендується в цей день лаятися, позичати гроші чи виносити сміття — вважається, що це «винесе» щастя з дому. Не варто різати нічого гострим — згадка про Обрізання Господнє, але в народі це пов’язували з тим, щоб не «різати» долю. Натомість радять щедро накривати стіл, запрошувати гостей і ділитися теплом.
Корисна практика — ранкова молитва до святого Василія. Вона допомагає налаштуватися на позитив і попросити захисту для родини. Багато хто вранці вмивається водою з колодязя або джерела, вірячи, що це додає сили на весь рік.
Прикмети на Василів день: що віщує погода і поведінка
Народні прикмети на 1 січня завжди були практичними. Якщо день теплий і сонячний — літо буде врожайним. Снігопад обіцяв багато дощів улітку. Якщо в хаті першою заходила жінка — рік міг бути «жіночим», тобто спокійним, але менш успішним у господарстві. Тому так важливо, щоб посівальник-чоловік першим ступив на поріг.
Якщо вранці почути спів півня — добра звістка. А якщо кіт муркоче голосно — в родині пануватиме злагода. Ці прикмети, хоч і прості, допомагають відчути зв’язок з предками і природою.
Як відзначити День Святого Василя в сучасному світі: практичні поради для родин
У 2026 році, коли життя біжить швидко, традиції легко адаптувати. Зранку сходіть на службу в церкву або хоча б прочитайте вдома акафіст святому Василію. Потім влаштуйте сімейне посівання: навіть у квартирі діти можуть «засіяти» килим зерном і вимовити посівалки — це стане незабутньою традицією для малюків.
Приготуйте традиційні страви: вареники з картоплею, голубці, домашню ковбасу чи просто смачну кашу з медом. Запросіть сусідів або друзів на чай — поділіться зерном і побажаннями. Для тих, хто живе далеко від рідних, є сучасний варіант: відправте відео-посівалку родичам у месенджер. Головне — щирість.
За моїм досвідом спілкування з людьми, які зберігають традиції, такі прості дії дають відчуття стабільності в непевні часи. Діти, які з малих років беруть участь у посіванні, виростають з глибокою повагою до коренів. А дорослі знаходять у цьому момент перепочинку і вдячності.
Святий Василь Великий учив, що віра без діла мертва. Тому цей день — чудова нагода не тільки згадати минуле, а й зробити щось добре сьогодні: допомогти нужденним, зателефонувати стареньким родичам або просто обійняти близьких міцніше. Зерно, кинуте в землю віри, завжди дає рясний врожай.
