Свято Кирила і Мефодія — це не просто дата в календарі, а живий міст між IX століттям і сучасною Україною. Воно об’єднує церковну пам’ять про рівноапостольних братів-просвітителів і державне вшанування Дня слов’янської писемності і культури, який щороку відзначають 24 травня. Саме завдяки їхній праці з’явилася слов’янська абетка, що дала народам можливість читати Святе Письмо рідною мовою і будувати власну літературну традицію.
У церковному календарі Православної церкви України пам’ять святих припадає на 11 травня (за новоюліанським стилем), тоді як державне свято залишається прив’язаним до 24 травня. Обидві дати нагадують про подвиг двох солунських братів, які переклали богослужбові книги і заклали основу писемності для мільйонів людей. Сьогодні це свято звучить особливо актуально: воно про силу слова, про право народу говорити і писати своєю мовою.
Солунь у IX столітті був багатомовним містом на перехресті культур. Тут, у родині високопоставленого візантійського чиновника Лева, народилися двоє братів — старший Михайло (майбутній Мефодій, близько 815 року) і молодший Костянтин (Кирило, близько 827 року). Обидва отримали блискучу освіту. Костянтин навчався в Константинополі у найкращих учителів того часу, зокрема у майбутнього патріарха Фотія, і швидко здобув славу філософа. Він вільно володів грецькою, латинською, єврейською, арабською та слов’янською мовами. Мефодій спочатку обрав військову і адміністративну кар’єру, керував слов’янською областю, а потім прийняв чернецтво.
Їхнє життя різко змінилося 863 року. Великоморавський князь Ростислав звернувся до візантійського імператора Михайла III з проханням надіслати вчителів, які могли б проповідувати християнство зрозумілою для місцевого населення мовою. Імператор вибрав саме братів. Перед від’їздом Костянтин створив абетку — ту, яку сьогодні більшість дослідників називає глаголицею. Вона складалася з близько 38–40 знаків і була спеціально пристосована до звуків слов’янської мови. Пізніше учні братів, зокрема Климент Охридський, розробили на основі грецького письма кирилицю, яку ми використовуємо досі.
Саме глаголиця стала першим інструментом, яким Кирило і Мефодій переклали вибрані місця з Євангелія, Псалтир і Апостол. Це був революційний крок: до того богослужіння у слов’янських землях вели лише латиною або грецькою, і прості люди залишалися осторонь.
Місія у Великій Моравії та боротьба за слов’янську мову
Брати прибули до Великої Моравії влітку 863 року. Вони не просто проповідували — вони відкривали школи, навчали місцевих жителів читати і писати, готували священників зі слов’ян. Їхня діяльність одразу викликала різкий спротив німецького духовенства, яке вважало, що богослужіння може відбуватися лише трьома «священними» мовами — єврейською, грецькою та латинською. Архієпископ Зальцбурга навіть звинуватив братів у єресі.
866 року Кирило і Мефодій вирушили до Риму, щоб захистити свою справу перед папою Адріаном II. Вони привезли мощі святого Климента, знайдені раніше в Херсонесі, і слов’янські книги. Папа не лише схвалив їхню роботу, а й освятив слов’янські літургійні тексти. У Римі 14 лютого 869 року Костянтин прийняв чернечий постриг з ім’ям Кирило і незабаром помер. Його поховали в базиліці Святого Климента.
Мефодій повернувся до Моравії вже як архієпископ. Його чекали нові випробування: ув’язнення німецькими феодалами, конфлікти з місцевим князем Святополком і єпископом Віхінгом. Лише підтримка папи Івана VIII дозволила йому продовжити працю. Мефодій встиг завершити переклад майже всієї Біблії і помер 19 квітня 885 року у Велеграді.
Як з’явилося державне свято в Україні
Офіційне вшанування пам’яті Кирила і Мефодія в Україні має глибоке коріння. Ще в XIX столітті імена братів стали символом національного відродження. У 1845–1847 роках у Києві діяло Кирило-Мефодіївське братство — перша українська політична організація, яка мріяла про слов’янську федерацію вільних народів і скасування кріпацтва. До нього входили Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш.
Сучасне державне свято з’явилося значно пізніше. 17 вересня 2004 року Президент України підписав Указ № 1096/2004 «Про День слов’янської писемності і культури». Згідно з цим документом, свято відзначають щороку 24 травня — у день, коли традиційно вшановували пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. Указ підкреслює історичне та просвітницьке значення спадщини братів для національної культури.
Після переходу Православної церкви України на новоюліанський календар церковна пам’ять перемістилася на 11 травня. Тож сьогодні українці мають дві близькі, але різні дати: церковну і державну. Обидві нагадують про одне — про силу писемного слова.
Як святкують у різних країнах
Свято Кирила і Мефодія має різне звучання залежно від країни. Нижче — порівняння основних дат і статусу.
| Країна | Дата | Статус | Особливості |
|---|---|---|---|
| Україна | 24 травня (державне), 11 травня (церковне) | День слов’янської писемності і культури | Уроки в школах, виставки в бібліотеках, наукові конференції |
| Болгарія | 24 травня | Державне свято, вихідний | День болгарської освіти і культури, урочисті ходи |
| Чехія та Словаччина | 5 липня | Державне свято, вихідний | Пам’ять про прихід братів до Великої Моравії |
| Північна Македонія | 24 травня | Державне свято | Акцент на слов’янській писемності |
Дані зібрані на основі офіційних календарів і указів відповідних держав (станом на 2026 рік).
У Чехії та Словаччині 5 липня — один із головних національних днів. Там згадують не лише просвітників, а й фундаторів державності. У Болгарії свято супроводжується велелюдними процесіями і врученням ордена «Святі Кирило і Мефодій».
Традиції святкування в сучасній Україні
В українських школах і бібліотеках цей день давно став традиційним. Учні малюють букви глаголиці, пишуть диктанти старослов’янською, ставлять театралізовані сценки про прихід братів до Моравії. Бібліотеки готують книжкові виставки з назвами на кшталт «Пам’ять століть, відтворена у слові» або «Від глаголиці до сучасної української абетки».
- Уроки історії та української мови, присвячені життю і діяльності братів.
- Конкурси читців, де школярі декламують уривки зі старослов’янських текстів і сучасних творів про мову.
- Наукові круглі столи в університетах і музеях.
- Відкриті лекції в бібліотеках і будинках культури.
- Вшанування пам’ятників Кирилу і Мефодію, які стоять у багатьох містах України.
Особливу увагу приділяють темі рідної мови. У часи, коли українська мова знову захищає своє право на існування, спадщина Кирила і Мефодія звучить як потужний аргумент: кожен народ має право на своє письмо і свою книгу.
Глаголиця і кирилиця: що саме створили брати
Науковці досі дискутують, яку саме абетку винайшов Кирило. Більшість сучасних дослідників схиляється до того, що брати створили глаголицю — складну, майже містичну систему знаків. Кирилиця з’явилася пізніше, у Преславській і Охридській школах, завдяки учням Мефодія. Вона взяла за основу грецьке унціальне письмо і доповнила його літерами для суто слов’янських звуків.
Глаголиця довго жила в Хорватії та деяких регіонах Чехії. Кирилиця ж поширилася серед східних і південних слов’ян і з часом стала основою сучасних українського, білоруського, російського, болгарського, сербського та македонського алфавітів.
Цікаво, що в самій назві «кирилиця» закріпилося ім’я молодшого брата, хоча основну роботу з поширення писемності після його смерті виконував Мефодій і його учні.
Сучасне значення свята
У 2026 році свято Кирила і Мефодія набуває додаткового сенсу. Воно нагадує, що писемність — це не лише набір букв. Це інструмент свободи, пам’яті і національної гідності. Коли брати привезли до Моравії слов’янські книги, вони зробили те саме, що сьогодні роблять українські вчителі, письменники і перекладачі — дають людям доступ до знання рідною мовою.
У бібліотеках і школах цього дня часто звучать слова про те, як важливо берегти книгу. Не електронну, а паперову — ту, яку можна тримати в руках, передавати з покоління в покоління. Багато хто згадує, як у родині зберігалися старі молитовники чи букварі, написані кирилицею, і як ці книги ставали мостом між дідусями і онуками.
Свято також підкреслює єдність слов’янських культур. Незважаючи на різні політичні шляхи, які пройшли народи, спільне коріння писемності залишається. І українці в цьому ряду займають особливе місце: саме на наших землях у XIX столітті ім’я Кирила і Мефодія стало прапором національного відродження.
У музеях і наукових установах цього дня часто показують репродукції найдавніших глаголичних і кириличних рукописів. Відвідувачі можуть побачити, як виглядали перші літери, якими писали наші предки, і порівняти їх із сучасним українським алфавітом. Це завжди справляє сильне враження — особливо на дітей, які вперше бачать, що буква «А» колись мала зовсім інший вигляд.
Свято Кирила і Мефодія живе не лише в офіційних заходах. Воно живе в кожному, хто бере в руки книгу українською мовою, хто вчить дитину читати, хто перекладає текст так, щоб він звучав природно і красиво. Брати з Солуня дали нам інструмент. А як ним користуватися — вирішуємо ми самі кожного дня.
