Вінниця день міста перетворює звичайний вересневий день на справжнє вибухове свято, де тисячолітня історія оживає в кожному кроці по бруківці Соборної, а фонтани на Росені виблискують у ритмі сучасних мелодій. Місто, засноване в 1363 році після переможної битви на Синіх Водах, щороку в другу суботу вересня збирає вінничан і гостей, щоб нагадати: тут коріння козацької слави переплітається з європейським шармом, а незламність духу — це не гасло, а щоденна реальність.
Від клейнодів міського голови, які передають як естафету поколінь, до благодійних фестивалів у Центральному парку імені Леонтовича — свято поєднує урочисті церемонії з теплими зустрічами друзів за крафтовими смаколиками. Воно стало символом того, як Поділля не просто виживає, а квітне навіть у найскладніші часи, наповнюючи вулиці музикою, сміхом і гордістю за свій дім.
Сьогодні Вінниця день міста — це не лише дата в календарі, а живий організм, що пульсує культурними подіями, історичними відкриттями та спільними мріями. Тут кожен може відчути себе частиною великої родини, де минуле вчить, а майбутнє кличе вперед.
Коріння Вінниці: від литовської фортеці до козацької твердині
Береги Південного Бугу шепотіли легенди задовго до офіційного народження міста. Перші поселення тут з’являлися ще в палеоліті, а трипільські культури залишили сліди на Замковій горі. Але саме 1363 рік став тією символічною точкою, коли литовський князь Ольгерд після битви на Синіх Водах доручив племінникам Коріатовичам — Федору, Костянтину та іншим — укріпити землі Поділля. Дерев’яна фортеця на пагорбі біля впадіння річки Віннички в Буг стала першим щитом від ординських набігів і початком міста, яке швидко набрало сили.
Перша писемна згадка про «Вѣничя» з’явилася в руських літописах близько 1375–1381 років. Назва, ймовірно, походить від давньоруського «вѣно» — посаг, або від місцевої річки, але для місцевих це завжди було синонімом свободи й захисту. У 1393 році Вітовт призначив тут старосту, а до 1430-го татари вже спалили першу фортецю. Проте Вінниця відроджувалася, як фенікс: у 1512 році Костянтин Острозький заклав новий замок з п’ятьма вежами, а в 1640-му місто отримало Магдебурзьке право, що відкрило двері для торгівлі й самоврядування.
Козацька епоха подарувала Вінниці справжніх героїв. Під час Національно-визвольної війни Іван Богун у 1651 році розгромив польське військо під Вінницею, а місто стало полковим центром Кальницького, а згодом Вінницького полку. Руїна, чума 1741–1744 років, пожежі — все це випробовувало характер, але не зламало. Перехід під Російську імперію в 1793-му приніс нові можливості: залізницю в 1870-му, фабрики, електрику. На початку XX століття Вінниця вже сяяла модерними будівлями архітектора Григорія Артинова — від готелю «Савой» до водонапірної вежі, яка й досі прикрашає центр.
Як народилося свято: від 1993 року до сьогоднішніх традицій
Офіційно Вінниця день міста почали відзначати саме в 1993 році, коли незалежна Україна повертала собі забуті свята. Друга субота вересня виявилася ідеальною — тепла осінь, урожай, час для роздумів про минуле й плани на майбутнє. До того місто відзначало різні дати, але саме ця стала щорічним ритуалом, що об’єднує громади.
З кожним роком свято набирало обертів. У мирні часи воно перетворювалося на грандіозне дійство з концертами на Соборній площі, феєрверками та ярмарками. Після 2022-го формат змінився, але не втратив душі: акцент перейшов на благодійність, підтримку захисників і культурні події, які нагадують, що життя продовжується. У 2025-му, наприклад, 662-га річниця пройшла з VinBookFest на Європейській площі та фестивалем у парку Леонтовича, де музика лунала на честь незламності.
У 2026 році, коли Вінниця відзначатиме 663-й День народження 12 вересня, традиція триває з новою силою. Міська влада й громада готують програми, що поєднують минуле з сьогоденням, роблячи свято доступним для всіх — від сімей з дітьми до старших поколінь.
Символи й клейноди: ключі, що відчиняють серця
Кожне свято починається з урочистої передачі символів влади. Клейноди Вінницького міського голови — це не просто прикраси, а живі свідки самоврядування. У 2007 році ювелірний дім «Діадема» ініціював створення колара — церемонійного ланцюга з підвіскою. Два роки по тому, у 2009-му, презентували Ключ міста Вінниці, а в 2018-му додали церемонійну печатку. Штандарт міського голови доповнює комплект, і всі ці реліквії передаються під час церемонії на Майдані Незалежності.
Музей Вінниці щороку влаштовує виставки клейнодів у Вежі Артинова — тій самій водонапірній башті, що стала візитівкою міста. Там можна доторкнутися до історії: потримати (віртуально) ключ, який символізує довіру громади, або побачити, як ці артефакти поєднують литовські корені з сучасним самоврядуванням.
Ці символи роблять Вінниця день міста особливим — вони нагадують, що місто належить не владі, а кожному, хто тут живе, любить і захищає його.
Програма святкування: від книжкових фестивалів до благодійних фестів
Сучасний Вінниця день міста — це калейдоскоп подій, розкиданих по всьому місту. Центральний парк імені Миколи Леонтовича стає серцем фестивалів: фуд-корти з крафтовими сирами, медом і місцевими стравами, сценічні виступи гуртів і танцювальних колективів. VinBookFest на Європейській площі запрошує на зустрічі з письменниками, майстер-класи та автографи — книга тут справді єднає.
Не менш яскраві спортивні турніри, ярмарки ремесел і виставки в мікрорайонах. У воєнний час багато заходів мають благодійний акцент: збори для ЗСУ, концерти на підтримку захисників, волонтерські акції. Це робить свято не просто розвагою, а способом сказати «дякуємо» тим, хто стоїть на варті.
Для туристів — екскурсії по Camino Podolico, Подільському шляху святого Якова, або прогулянки набережною Roshen з її знаменитим мультимедійним фонтаном. Вечорами місто загоряється вогнями, а музика ллється з кожної площі.
| Період | Ключова подія | Значення для міста |
| 1363 рік | Заснування фортеці Коріатовичами | Початок історії як прикордонного форпосту Поділля |
| 1640 рік | Отримання Магдебурзького права | Розквіт торгівлі та самоврядування |
| 1651 рік | Битва Івана Богуна | Символ козацької звитяги |
| 1910–1920-ті | Будівництво Артинових споруд | Модернізація та європейський вигляд |
| З 1993 року | Офіційне святкування Дня міста | Відродження традицій у незалежній Україні |
| 2022–2026 | Благодійні формати під час війни | Прояв незламності та солідарності |
Дані таблиці базуються на історичних матеріалах Музею Вінниці та Вінницької міської ради.
Культурні перлини, що оживають у День міста
Вінниця — це не тільки дати й події, а живі місця, які на свято розкриваються по-новому. Національний музей-садиба Миколи Пирогова в П’ятничанах запрошує на екскурсії про геніального хірурга, чиї методи рятують життя й сьогодні. Спасо-Преображенський собор колишнього домініканського монастиря вражає бароковою красою, а Францисканський костел — витонченістю тосканського стилю.
Парки — окрема гордість. Центральний парк Леонтовича з його алеями й фонтанами стає сценою для концертів, а Вишенський парк дарує тишу для сімейних прогулянок. Замкова гора з найбільшим прапором Вінниці нагадує про оборонне минуле, а вежа Артинова — про інженерну кмітливість початку XX століття.
Місто фонтанів, як його називають, у День міста особливо сяє: Roshen-фонтан грає світлом і музикою, створюючи казкову атмосферу. Це ті деталі, які роблять свято незабутнім — не просто подія, а емоційний заряд на цілий рік.
Практичні поради: як провести День міста у Вінниці по-справжньому
Приїжджайте заздалегідь — центр заповнюється вже з ранку. Почніть з урочистої церемонії на Майдані Незалежності, де вручають клейноди, а потім прогуляйтеся Соборною до Європейської площі. Не пропустіть VinBookFest, якщо любите читати, або фуд-фест у парку, якщо хочете скуштувати локальні делікатеси.
Для сімей — майстер-класи й дитячі зони. Для активних — спортивні турніри. Якщо хочете тиші, оберіть екскурсію до Пирогова чи прогулянку набережною. Беріть з собою зручне взуття: місто велике, а вражень — море. І головне — долучайтеся до благодійних акцій: навіть маленька допомога робить свято ще теплішим.
Вінниця день міста вчить, що справжня сила — в єдності. Тут кожен крок по старовинних вулицях нагадує: ми — нащадки тих, хто будував фортеці й боровся за свободу, і ми продовжуємо цю історію разом.
