Щороку 30 вересня Україна відзначає професійне свято хранителів знань — Всеукраїнський день бібліотек. Його започатковано Указом Президента від 14 травня 1998 року № 471/98, щоб підкреслити внесок книгозбірень у освіту, науку й культуру.
Сьогодні бібліотеки виконують роль не лише сховищ книг, а й осередків стійкості: під час війни вони стали волонтерськими штабами, просторами психологічної підтримки та культурного спротиву. За даними Міністерства культури, від початку повномасштабного вторгнення пошкоджено або зруйновано близько 770 закладів.
Це свято об’єднує бібліотекарів, читачів і всіх, хто цінує живе слово. Воно нагадує, що доступ до знань залишається одним із найсильніших інструментів збереження національної ідентичності.
Осіннє повітря пахне сухим листям і друкарською фарбою, коли двері українських бібліотек відчиняються ширше, ніж будь-коли. 30 вересня — день, коли полиці оживають, а тихі читальні зали наповнюються голосами. Це не просто дата в календарі. Це момент, коли країна дякує тим, хто береже її пам’ять у палітурках і на цифрових носіях.
Давні корені: від Софії Київської до університетських залів
Перші книгозбірні на українських землях з’явилися ще за часів Київської Русі. Під 1037 роком «Повість минулих літ» згадує, як Ярослав Мудрий «любив книги, багато написав і поклав у святій Софії церкві». Бібліотека при Софійському соборі стала не просто сховищем рукописів — вона працювала як скрипторій, де переписували тексти, створювали літописні зводи й перекладали грецьку літературу. За приблизними оцінками дослідників, там зберігалося від 500 до 950 томів — величезне багатство для епохи, коли одна книга коштувала цілий маєток.
Ця традиція швидко поширилася. Києво-Печерська лавра, заснована 1051 року, зібрала власне зібрання. Монастирі ставали центрами писемності, а князівські двори — місцями, де книга служила і духовною, і політичною силою. Пізніше, у XVII–XVIII століттях, бібліотеки з’являються при Києво-Могилянській академії, Львівському університеті (з 1608 року) та інших навчальних закладах. Міські публічні книгозбірні відкрилися в Одесі 1823-го, у Києві та Харкові — 1829-го. Кожна з них була маленькою революцією: знання виходили за межі церковних і елітних кіл.
У XIX столітті мережа розширювалася завдяки меценатам і земствам. Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, Одеська національна наукова бібліотека — ці установи досі зберігають унікальні фонди. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, заснована 2 серпня 1918 року гетьманом Павлом Скоропадським, сьогодні налічує понад 15,5 мільйона одиниць зберігання. Тут є рукописи X–XII століть, архівний примірник українського друку з 1917 року, колекції видатних науковців і навіть документи ООН.
Народження професійного свята
Після здобуття незалежності бібліотечна спільнота активно лобіювала офіційне визнання своєї ролі. 14 травня 1998 року Президент Леонід Кучма підписав Указ № 471/98. Документ прямо вказує: враховуючи великий внесок бібліотек у розвиток освіти, науки і культури, а також підтримуючи ініціативу громадськості, встановити Всеукраїнський день бібліотек і відзначати його щорічно 30 вересня. Центральним органам влади доручили проводити заходи, спрямовані на підвищення ролі книги та вирішення проблем галузі.
Дата виявилася вдалою. Вересень — час початку навчального року, коли попит на знання особливо відчутний. Крім того, 30 вересня у православному календарі пов’язане з пам’яттю святої Софії — покровительки мудрості. Символізм спрацював ідеально.
За моїм досвідом спілкування з бібліотекарями різних регіонів, саме цей указ став переломним: професія отримала офіційний статус, а громадськість почала помічати людей, які роками працювали «в тіні полиць».
Бібліотеки в часи війни: острівці незламності
Повномасштабне вторгнення радикально змінило функції книгозбірень. Від перших днів лютого 2022 року вони перетворилися на гуманітарні штаби, пункти видачі допомоги, місця психологічної підтримки переселенців і навіть укриття. Бібліотекарі організовували збір книг для військових, проводили читання для дітей у бомбосховищах, оцифровували фонди, щоб зберегти їх від знищення.
Втрати болісні. За офіційними даними Міністерства культури та стратегічних комунікацій станом на вересень 2025 року, росіяни зруйнували або пошкодили 770 бібліотек. Це не лише стіни й стелажі — це знищені рідкісні видання, краєзнавчі архіви, дитячі зали. Особливо постраждали заклади Донеччини, Луганщини, Харківщини, Херсонщини та Сумщини. Проте навіть під обстрілами працівники продовжували роботу: відновлювали пошкоджені приміщення, створювали мобільні бібліотеки, запускали онлайн-послуги.
Сьогодні мережа налічує близько 16,5 тисяч закладів різного типу — публічних, шкільних, університетських, спеціалізованих. Цифра менша, ніж довоєнні «близько 40 тисяч» (які включали всі можливі підрозділи), але якість послуг зросла. Багато бібліотек стали справжніми культурними хабами: тут є коворкінги, простори для підлітків, студії цифрової грамотності, зони для людей з інвалідністю.
| Тип бібліотеки | Приклад | Особливості фонду |
|---|---|---|
| Національна | НБУ ім. В. І. Вернадського | Понад 15,5 млн одиниць, рукописи, україніка |
| Наукова | Харківська ім. Короленка | Найстаріша на сході, понад 7 млн примірників |
| Дитяча | Національна бібліотека України для дітей | Спеціалізовані програми, інтерактивні простори |
| Публічна | Львівська національна ім. Стефаника | Багатий фонд стародруків і періодики |
Дані про фонди та типи бібліотек зібрані на основі інформації Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та відкритих звітів галузі.
Як відзначають свято: від виставок до цифрових квестів
Традиції змінюються разом із часом. Раніше домінували урочисті зібрання, вручення грамот і книжкові виставки. Сьогодні програма значно ширша. У великих містах проходять літературні фестивалі, зустрічі з письменниками, презентації нових видань. У невеликих громадах — читання вголос, майстер-класи з реставрації книг, краєзнавчі екскурсії.
- Дні відкритих дверей: будь-хто може безкоштовно записатися, оглянути фонди й навіть спробувати себе в ролі бібліотекаря на годину.
- Книжкові ярмарки та обмін: відвідувачі приносять зайві книги, а натомість забирають нові.
- Онлайн-заходи: віртуальні тури, буктрейлери, літературні квести в соцмережах.
- Акції підтримки: збір книг для військових, переселенців, шкільних бібліотек у прифронтових зонах.
- Освітні програми: лекції з медіаграмотності, курси цифрових навичок для людей старшого віку.
У 2025–2026 роках особливого значення набули ініціативи з відновлення фондів. Після обстрілів складів видавництв і друкарень (лише влітку 2026 року втрачено близько мільйона примірників) бібліотеки активно долучаються до акцій поповнення. Читачі приносять книги, громади виділяють кошти, а Український інститут книги координує державні програми.
Бібліотекар сьогодні: більше, ніж «видача книг»
Професія кардинально трансформувалася. Сучасний бібліотекар — це інформаційний менеджер, івент-менеджер, психолог і цифровий куратор в одній особі. Він допомагає знайти потрібне джерело серед мільйонів, проводить воркшопи, модерує дискусії, створює контент для соцмереж. Водночас залишається класична місія: зберегти тишу читального залу й радість від запаху старої книги.
Проблеми галузі реальні. За даними експертів, майже 30 % працівників публічних бібліотек — люди старше 60 років, а молоді до 35 років лише близько 9 %. Недофінансування, застаріле обладнання, необхідність постійного оновлення фондів — усе це вимагає системних рішень. Реформа культурних інституцій, яку обговорюють у 2026 році, передбачає можливість продажу книг бібліотеками та перетворення частини закладів на багатофункціональні хаби. Дискусії тривають, але одне зрозуміло: без підтримки держави й громад мережа ризикує скоротитися.
У нашій практиці ми стикалися з випадками, коли сільська бібліотека ставала єдиним місцем, де діти могли підготуватися до уроків онлайн, а літні люди — навчитися користуватися смартфоном. Такі історії переконують: інвестиція в бібліотеку — це інвестиція в майбутнє громади.
Практичні поради для читачів і прихильників
Хочете відчути атмосферу свята або підтримати улюблену книгозбірню? Ось кілька простих кроків:
- Завітайте особисто 30 вересня. Багато закладів готують спеціальні програми, і ваша присутність уже є підтримкою.
- Подаруйте книгу. Краще — сучасну українську літературу або дитячі видання. Перед тим уточніть потреби конкретної бібліотеки.
- Станьте волонтером. Допоможіть з оцифруванням, проведенням заходів чи просто розсортуйте нові надходження.
- Користуйтеся електронними ресурсами. Національна бібліотека імені Вернадського та багато обласних закладів пропонують віддалений доступ до каталогів і повнотекстових баз.
- Розкажіть про бібліотеку в соцмережах. Відмітьте заклад, поділіться враженнями — це безкоштовна, але дуже ефективна реклама.
Для бібліотекарів свято — ще й нагода обмінятися досвідом. Українська бібліотечна асоціація щороку готує методичні матеріали, плакати й привітання. У 2025 році президентка асоціації Оксана Бруй підкреслила: «Праця в бібліотечній сфері — це не лише про книги, це про збереження самої української душі».
Майбутнє, яке пишеться сьогодні
Цифровізація прискорюється. Електронні каталоги, мобільні додатки, VR-тури історичними фондами, штучний інтелект для рекомендацій — усе це вже працює в провідних установах. Водночас паперова книга не зникає. Вона залишається тактильним досвідом, який не замінить жоден екран. Особливо цінною вона стає в умовах війни, коли електрика може зникнути, а книга — ні.
Всеукраїнський день бібліотек 2026 року припадає на середу. Це чудовий привід не лише привітати працівників, а й замислитися: яку книгу ви давно хотіли прочитати? Яку бібліотеку не відвідували роками? Яку історію можете розповісти наступному поколінню через сторінки, що лежать на полицях?
Книги чекають. Полиці готові. А двері бібліотек, попри всі виклики, залишаються відчиненими для кожного, хто шукає знання, спокій чи просто розмову з мудрістю минулих століть.
