День повії, або Міжнародний день повій, відзначається 2 червня і став символом боротьби за гідність, безпеку та визнання прав секс-працівників по всьому світу. Цей день народився з конкретного акту опору в 1975 році, коли понад сотня сміливих жінок у французькому Ліоні захопили церкву, щоб заявити про себе голосно й безкомпромісно. Сьогодні він об’єднує активістів, які вимагають декриміналізації, захисту від насильства та розвінчання стигми, що століттями таврувала цю професію.
За лаштунками святкування ховається глибока історія дискримінації, економічних реалій і людських історій, які часто залишаються невидимими. Секс-працівники стикаються з вищим ризиком насильства, проблемами зі здоров’ям і юридичними бар’єрами, але рух, започаткований у Ліоні, продовжує надихати на зміни. У 2026 році, коли цифрові платформи змінюють індустрію, а глобальні кризи впливають на міграцію та вразливість, цей день нагадує про необхідність емпатії та конкретних реформ.
Від окупації церкви до сучасних маршів під червоною парасолькою — символом захисту — День повії еволюціонував у потужний інструмент обізнаності, який змушує суспільство переосмислити стереотипи й визнати секс-роботу частиною реальності, а не таємниці.
Історія Дня повії: бунт у Ліоні 1975 року
Усе почалося 2 червня 1975 року в Ліоні, Франції. Понад сто секс-працівниць, обурених постійними поліцейськими облавами, штрафами та насильством, зайняли церкву Сен-Нізьє. Вони не просто протестували — вони створили тимчасовий табір, розвісили банери з гаслами на кшталт «Наші діти не хочуть бачити матерів у в’язниці» і провели вісім днів у центрі уваги національних ЗМІ. Жінки вимагали базових речей: доступу до медичної допомоги, припинення поліцейських переслідувань і визнання їхньої праці як такої.
Тоді Франція переживала період корупційних скандалів у поліції. У 1972 році в Ліоні викрили схему хабарів, через яку секс-працівниці втратили доступ до готелів і були змушені працювати на вулицях, ризикуючи життям. За даними опитувань того часу, третина жінок у Парижі зазнавала фізичного насильства, а три вбивства 1974 року залишилися без розслідування. Лідерка руху, відома як Улла (Марія-Клод Пейронне-Массон), вийшла на телебачення, розповідаючи про реальні умови: відсутність соціального захисту, освіти та медичного страхування, попри загальну систему охорони здоров’я у країні.
Акція швидко поширилася — подібні окупації відбулися в Парижі, Марселі, Греноблі та інших містах. Підтримали їх профспілки, феміністки, католицькі активісти та навіть геї-активісти. Поліція вигнала жінок силою 10 червня, але ефект виявився потужним: рух за права секс-працівників набув міжнародного розмаху. Уже 1976 року 2 червня офіційно стали відзначати як International Whores’ Day — День повій, де слово «повія» було свідомо переосмислене як символ гордості та опору.
Як свято поширилося світом і набуло нового сенсу
З Франції ідея перелетіла океани. У Великобританії 1976 року з’явився English Collective of Prostitutes, який організував подібну акцію в Лондоні. У Німеччині свято називають Hurentag, в іспаномовних країнах — Día Internacional de la Trabajadora Sexual. Сьогодні його відзначають у десятках країн маршами, панельними дискусіями, художніми перформансами та онлайн-кампаніями. Червона парасолька стала універсальним символом: вона захищає від дощу, а в русі — від стигми та насильства.
Сучасні святкування фокусуються не лише на минулому. У 2020-х роках акценти змістилися на цифрові реалії: OnlyFans та подібні платформи дали секс-працівникам незалежність, але водночас посилили ризики експлуатації, кіберсталкінгу та банів акаунтів. Активісти вимагають декриміналізації — моделі, за якої сама праця не карається, а регулюється як будь-яка інша. Це зменшує насильство, покращує доступ до медичної допомоги та дозволяє платити податки.
Глобальний рух підкреслює перетинки: секс-працівники частіше стикаються з расизмом, трансфобією, міграційними проблемами. Під час пандемій, війн чи економічних криз їхні голоси лунають особливо голосно, нагадуючи, що ігнорування цієї групи робить суспільство вразливішим.
Сучасні виклики секс-працівників: від стигми до реальних небезпек
Секс-робота залишається однією з найнебезпечніших професій. За різними оцінками, секс-працівники стикаються з ризиком вбивства в 13 разів вищим, ніж середнє по населенню. Насильство часто йде від клієнтів, але й від поліції в країнах, де праця криміналізована. Стигма заважає шукати допомоги: жінки, чоловіки та небінарні особи бояться втратити дітей, роботу чи репутацію.
Проблеми зі здоров’ям — ще один фронт. Обмежений доступ до тестування на ВІЛ, гепатит чи інші інфекції, відсутність контрацепції чи психологічної підтримки. У багатьох регіонах торгівля людьми переплітається з добровільною працею, і саме криміналізація ускладнює розрізнення цих явищ. Декриміналізація, за даними активістів, дозволяє краще боротися з експлуатацією, бо люди починають довіряти владі.
Цифрова ера принесла нові можливості, але й нові загрози. Платформи монетизують тіла, але не завжди захищають від шантажу. Активісти закликають до законодавства, яке б захищало від дискримінації в онлайн-просторі, забезпечувало анонімність і право на працю без страху.
Ситуація в Україні: між законом і реальністю
В Україні проституція залишається адміністративним правопорушенням — штраф близько 255 гривень за ст. 181-1 КУпАП. Сутенерство та організація борделів — кримінальна стаття. На практиці держава часто ігнорує індивідуальну працю, але поліцейські облави та корупція зберігаються. За різними оцінками, у великих містах працює від 50 до 100 тисяч осіб, переважно жінок, хоча точних цифр немає через тіньовий характер індустрії.
Війна 2022–2026 років посилила вразливість: внутрішні переселенці, економічні труднощі та міграція за кордон збільшили ризики торгівлі людьми. Організації на кшталт «Легалайф-Україна» та міжнародні фонди просувають ідею декриміналізації, щоб зменшити насильство та покращити доступ до медичних послуг. У Києві та Львові періодично проводять локальні акції до 2 червня, роздаючи інформаційні матеріали та презервативи.
Культурно тема залишається табуйованою. Суспільство часто бачить стереотипи з фільмів чи новин, ігноруючи реальні історії людей, які обирають цю роботу через економіку, свободу графіка чи просто бажання. Зміни можливі через освіту та відкритий діалог — саме це намагається робити День повії в українському контексті.
Порівняння підходів до регулювання проституції у світі
Світ пропонує різні моделі, і День повії часто стає платформою для їх обговорення. Ось порівняльна таблиця ключових підходів на основі даних міжнародних звітів.
| Країна / Регіон | Модель | Переваги | Недоліки |
|---|---|---|---|
| Нова Зеландія | Повна декриміналізація (2003) | Зниження насильства, кращий доступ до охорони здоров’я, податки | Потрібен постійний моніторинг експлуатації |
| Німеччина | Легалізація та регулювання | Соціальний захист, медичне страхування | Зростання організованого бізнесу |
| Швеція (Nordic model) | Криміналізація клієнтів | Зменшення попиту | Зростання ризиків для працівників, перехід у тінь |
| Україна | Криміналізація (адмін. для працівника) | Формальна заборона | Висока стигма, насильство, відсутність захисту |
Дані базуються на звітах світових організацій та досліджень, які показують: декриміналізація загалом знижує шкоду, тоді як повна заборона заганяє проблему глибше в тінь.
Цікаві факти про День повії та секс-роботу
Факт 1: Слово «whore» (повія) було свідомо переосмислене активістами як акт емпауерменту. Сьогодні воно лунає на прапорах і в гаслах як символ гордості, а не ганьби.
Факт 2: У 1975 році священик церкви Сен-Нізьє відмовився викликати поліцію, посилаючись на Марію Магдалину — біблійну постать, яку часто асоціювали з секс-працівницею. Це додало акції глибокого символізму.
Факт 3: Глобальна індустрія генерує за оцінками близько 180 мільярдів доларів щорічно. Близько 40–42 мільйонів людей займаються секс-роботою — це більше, ніж населення багатьох країн.
Факт 4: Червона парасолька з’явилася в 2001 році під час протесту в Венеції і стала міжнародним символом, який використовують від Таїланду до Бразилії.
Факт 5: У деяких країнах, як Нова Зеландія, секс-працівники мають профспілки, медичне страхування та право на відпустку — те, за що боролися жінки в Ліоні понад 50 років тому.
Чому День повії важливий для кожного з нас
Цей день — не лише про одну професію. Він про те, як суспільство ставиться до вразливих груп, економічної свободи та людської гідності. Коли ми ігноруємо стигму, ми дозволяємо насильству процвітати. Коли підтримуємо декриміналізацію, ми робимо світ безпечнішим для всіх. Історії з Ліону 1975-го й сьогоднішніх маршів показують: сміливість змінює реальність.
У 2026 році, коли технології та геополітика продовжують трансформувати індустрію, День повії нагадує, що за кожним екраном, кожним оголошенням стоїть жива людина з правами, мріями та потребами. Слухати ці голоси — означає рухатися до справедливішого світу.
