День військової контррозвідки СБУ: герої невидимого фронту

У тіні штабів і на передовій, де кожне слово може стати зброєю, а кожна підозра — порятунком, працюють люди, про яких рідко говорять у новинах. Їхній день — 18 грудня — нагадує про тих, хто щодня веде невидиму війну за те, щоб українська армія залишалася надійним щитом, а не мішенню для ворожих спецслужб. Військова контррозвідка СБУ — це не просто підрозділ, а жива система захисту, що еволюціонувала разом із державою від перших днів незалежності.

Суть цього професійного свята полягає у вшануванні тих, хто протистоїть шпигунству, диверсіям і спробам проникнення в лави захисників України. Їхня робота поєднує аналітичну гостроту розуму з оперативною сміливістю, а результати часто залишаються засекреченими, бо саме так і має бути. У 2026 році, коли гібридні загрози набувають нових форм, значення цих фахівців лише зростає — вони фільтрують отруту, перш ніж вона потрапить у кров армії.

Цей день — не про паради чи гучні заяви. Це про тих, хто вчасно викриває агента, що коригує вогонь, або запобігає вербуванню через соціальні мережі. Їхній внесок вимірюється врятованими життями та зірваними планами ворога, а не кількістю публічних згадок.

Витоки свята: указ, що став точкою відліку

18 грудня 1991 року Президент України Леонід Кравчук підписав Указ № 7 «Про контррозвідувальне забезпечення військових формувань». Цей документ не просто встановив дату професійного свята — він заклав правову основу для створення власної військової контррозвідки в незалежній державі. Колишні особливі відділи КДБ СРСР, дислоковані в Україні, підпорядкували Управлінню військової контррозвідки Служби національної безпеки України, а в її структурі з’явилися спеціалізовані підрозділи для захисту Збройних Сил, Національної гвардії, Прикордонних військ та інших формувань.

Ті роки були часом хаосу й водночас величезної відповідальності. Молода держава отримала у спадок радянську систему, яку потрібно було не просто перейняти, а перебудувати під нові реалії: захист власного суверенітету, а не інтересів імперії. Контррозвідники з перших місяців зіткнулися з спробами сепаратизму в Криму, витоками інформації та загрозами незаконного вивезення озброєння. Указ Кравчука став тим юридичним фундаментом, завдяки якому вдалося зберегти контроль над стратегічними об’єктами та почати формувати національну культуру безпеки.

З роками структура вдосконалювалася. У 1998 році відбулася реорганізація, а в 2002-му ухвалили Закон «Про контррозвідувальну діяльність», який чіткіше окреслив повноваження. Та саме 18 грудня 1991 року залишається символічною точкою народження сучасної військової контррозвідки СБУ.

Завдання, що формують невидимий щит

Робота військової контррозвідки багатогранна і вимагає постійної пильності. Основні напрямки — це протидія розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб проти військових формувань, захист державних секретів у військовій сфері, запобігання вербуванню українських військовослужбовців та недопущення проникнення агентури в органи управління.

Контррозвідники аналізують потоки інформації, виявляють аномалії в поведінці особового складу, проводять контррозвідувальні заходи на об’єктах оборони. Вони працюють із закритими каналами зв’язку, перевіряють надійність кандидатів на посади, пов’язані з державною таємницею, та протидіють спробам технічного проникнення — від прослушки до кібератак на військові мережі.

У мирний час ці завдання здаються рутинними, але саме вони створюють той невидимий бар’єр, який не дозволяє ворогу знати плани маневрів чи розташування техніки. Кожна попереджена витока — це врятовані життя на фронті. Кожне викрите вербування — це зірваний ланцюжок, що міг би призвести до диверсії.

Від перших років до повномасштабної війни: шлях еволюції

У 1990-х контррозвідка займалася ядерним роззброєнням України — процесом, що вимагав неймовірної точності та захисту від зовнішнього втручання. Фахівці запобігли незаконному вивезенню 24 стратегічних бомбардувальників Ту-22, крилатих ракет та інших сучасних систем озброєння. Вони ж забезпечили безпеку українських миротворців в Іраку, попереджаючи понад 30 терактів проти них.

2004 рік приніс гучну операцію: військова контррозвідка зірвала спробу громадян Іраку, Пакистану та Греції завербувати велику групу найманців та придбати озброєння на 800 мільйонів доларів. Це був класичний приклад протидії транскордонним загрозам у період, коли Україна ще шукала своє місце у світі.

Після 2014 року акцент змістився на протидію гібридним операціям. Контррозвідники викривали спроби проникнення через лінію розмежування, документували діяльність агентів, що збирали дані про позиції ЗСУ. А з початком повномасштабного вторгнення 2022 року їхня роль стала критичною.

На передовій тіні: внесок у оборону 2022–2026 років

З перших днів повномасштабного вторгнення військова контррозвідка СБУ виконує контррозвідувальні, контрдиверсійні та оперативно-бойові завдання. Фахівці працюють безпосередньо на передовій і в прифронтових районах, викриваючи ворожу агентуру та диверсантів. Вони добувають і передають Силам оборони оперативні дані про переміщення техніки, зосередження сил противника, розташування баз і складів боєприпасів — інформацію, отриману через професійну агентурну роботу, зокрема на тимчасово окупованих територіях.

Саме контррозвідники одними з перших заходять у звільнені населені пункти. Вони проводять стабілізаційні заходи: виявляють зрадників, колаборантів та воєнних злочинців. Паралельно триває постійна роз’яснювальна робота серед населення — щоб не дати ворогу вербувати нових агентів через страх, гроші чи ідеологічний тиск.

У 2026 році загрози еволюціонували: ворог активніше використовує соціальні мережі, проксі-агентів, технічні засоби збору інформації. Але й контррозвідка адаптується — поєднує класичні методи з сучасними технологіями аналізу даних. Результат — сотні викритих мереж, зірваних диверсій та врятованих об’єктів критичної інфраструктури.

Їхня робота — це шахова партія, де кожна фігура ворога має бути передбачена за кілька ходів наперед, а ціна помилки вимірюється не просто програшем партії, а людськими життями.

Портрет професіонала: що робить контррозвідника справжнім

Військовий контррозвідник — це не романтичний образ із фільмів. Це людина з холодним аналітичним розумом, здатна годинами вивчати деталі, і водночас готова до миттєвих рішень у полі. Вона володіє психологічною стійкістю, бо постійно перебуває під тиском: ворог не спить, а помилка може коштувати дорого.

Сучасний фахівець поєднує знання з психології, права, технічних засобів розвідки та навички роботи з людьми. Він мусить уміти завоювати довіру джерела інформації, розпізнати брехню в найтонших нюансах поведінки та залишатися непомітним там, де це необхідно. Багато хто з них має бойовий досвід — не для парадів, а для розуміння реалій фронту.

Гумор у їхньому середовищі часто чорний і дуже точний. Вони рідко розповідають історії про себе — більшість операцій залишається в архівах під грифом «таємно». Але саме ця скромність і є частиною їхньої сили.

Виклики сьогодення: чому традиції тримають оборону

Гібридна війна 2026 року — це не лише танки й дрони. Це ще й інформаційні вкиди, спроби деморалізувати особовий склад через фейкові канали, вербування через месенджери та спроби вплинути на рішення командирів через підставних осіб. Військова контррозвідка протистоїть усьому цьому комплексно.

Технології змінюються швидко: штучний інтелект допомагає аналізувати дані, але й ворог використовує його для створення глибоких фейків. Тому людський фактор — інтуїція, досвід, моральна стійкість — залишається незамінним. Контррозвідники вчаться постійно: від нових методів вербування до захисту від кіберзагроз у військових мережах.

Їхня стійкість — це запорука того, що армія залишається надійною навіть під найжорсткішим тиском. Кожне викрите агентство, кожна зірвана диверсія — це ще один крок до того дня, коли Україна зможе будувати мир без постійної загрози з-за кордону.

У 2025 році контррозвідка СБУ отримала Почесну відзнаку «За мужність та відвагу» — визнання того, що їхня тиха, напружена робота стала невід’ємною частиною національної стійкості.

Робота цих людей не закінчується з останнім пострілом. Вона триває щодня — у штабах, на блокпостах, у цифровому просторі. І саме тому 18 грудня — дата, що нагадує: справжні герої часто не носять нашивок на виду, але саме завдяки їм армія знає, що тил захищений.