Касіян постає перед нами як один із найзагадковіших образів українського народного календаря — святий, чиє вшанування припадає лише раз на чотири роки, і водночас реальна історична постать, яка вплинула на всю європейську духовну традицію. У високосний рік 29 лютого (а в невисокосні — 28-го) східнослов’янські народи, зокрема українці, здавна ставилися до цього дня з особливою обережністю, сплітаючи християнську пам’ять про подвижника з давніми уявленнями про силу погляду, межу зими й весни та приховані сили природи. Цей день уособлює не просто дату, а цілий пласт культури: від глибоких аскетичних текстів V століття до живих легенд про довгі брови, що піднімаються раз на чотири роки, і про боротьбу зі злом, яка триває безперервно.
Реальний Касіян — це Іоанн Касіян Римлянин, мислитель і організатор монастирського життя, чиї твори стали містком між східним пустельництвом і західним чернецтвом. Народна уява ж перетворила його на грізного, майже демонічного персонажа з «оком, що в’яне все живе». Така трансформація відображає не примху, а глибоку потребу людей пояснити непередбачуваність рідкісного дня, надати йому сенсу й обережності. Сьогодні, у 2026 році, коли високосні роки продовжують привертати увагу, Касіян залишається живим прикладом того, як віра, фольклор і практична мудрість переплелися в українській культурі.
Історичний подвижник навчав міри й розсудливості, застерігаючи від крайнощів у духовному житті. Народні легенди наділили його владою над вітрами, чортівською боротьбою й поглядом, здатним нести лихо. Разом ці два пласти створюють повну картину: Касіян — не просто «злий день», а символ межі, переходу й необхідності внутрішньої дисципліни.
Історичний портрет преподобного Касіяна Римлянина
Преподобний Іоанн Касіян народився близько 360 року в Добруджі, на території давньої Скіфії — регіоні на північному Причорномор’ї та нижньому Дунаї, що сьогодні частково належить Румунії. Він походив із заможної родини, здобув добру освіту й вільно володів грецькою та латинською мовами. Це зробило його природним посередником між християнським Сходом і Заходом.
Близько 390 року разом із духовним братом Германом Касіян прибув до монастиря поблизу Вифлеєма. Там він прийняв чернецтво й пройшов перші аскетичні випробування. Невдовзі, спонуканий жагою до глибшого духовного досвіду, вирушив до Єгипту — у Фіваїду та Скитську пустелю. Сім років він мандрував між обителями, розмовляв із найвідомішими пустельниками, спостерігав їхній спосіб життя, записував настанови. Цей період став основою його майбутніх творів.
Повернувшись на короткий час до Вифлеєма, брати знову вирушили — тепер до Константинополя. Там Касіян став учнем і соратником святого Іоанна Золотоустого, прийняв сан диякона. Після сумнозвісного собору «під Дубом» 403 року, коли Золотоустого скинули з кафедри, Касіян очолив посольство до Рима, щоб просити підтримки в папи Інокентія I. Ця місія закріпила його зв’язки із західним християнством.
Згодом, рятуючись від готських навал або шукаючи спокою, Касіян оселився в Марселі (тодішня Галлія). Там він заснував два перші в Західній Європі спільножитні монастирі — чоловічий і жіночий — при церкві святого Віктора. Саме в Марселі, на прохання місцевого єпископа Кастора, він написав свої головні твори: «Про постанови киновій» (12 книг) та «Бесіди» (Collationes, спочатку 10, пізніше ще 14). У цих текстах він описав устрій єгипетських і палестинських монастирів, правила спільного життя, вісім головних пристрастей, ступені зречення, молитву та духовне розсудження.
Касіян наголошував на мірі. Він застерігав: надмірний піст може призвести до зриву й повернення до обжерливості, а дисципліна — регулярний сон, помірна їжа (два хлібці по фунту) і чіткий розпорядок — допомагає уникнути крайнощів. Його ідеї про «розсудливість» (discretio) стали фундаментом для пізнішого бенедиктинського чернецтва. Речення Касіяна увійшли навіть до «Добротолюбія» — збірки східних отців. Він помер 23 липня 435 року в Марселі. У Східній православній традиції його пам’ять припадає на 29 лютого (у невисокосні роки — 28 лютого), у Західній — на 23 липня.
Чому саме 29 лютого: календарна та духовна логіка
У православному церковному календарі (юліанському, яким користуються багато східних церков) день пам’яті Касіяна закріплений за 29 лютого. Коли рік невисокосний, свято переносять на 28-е. Ця рідкість і стала основою народних уявлень: день «особливий», «незвичайний», а отже — потенційно небезпечний або насичений прихованою силою.
У високосний рік 29 лютого — останній день зими за народним сприйняттям. Зима ще тримається, але вже відчувається наближення весни. Люди вірили, що в цей переломний момент природа й невидиме особливо вразливі. Додавалася й практична обережність: наприкінці зими запаси виснажені, роботи ще не почалися повноцінно, а будь-яка необережність могла коштувати дорого. Рідкість дня посилювала відчуття межі — ніби сам час «зупиняється» або «перевертається».
Народний образ Касіяна: грізний погляд і боротьба з нечистим
У фольклорі Касіян перетворився на постать з довгими бровами й віями, що сягають землі. Раз на чотири роки він піднімає їх і дивиться на світ — і все, на що падає його погляд, в’яне: люди хворіють, тварини дохнуть, поля сохнуть. Інша версія легенди, записана на Київщині та Лівобережжі, розповідає, що Касіян три роки безперервно б’є молотом по голові чорта, не даючи тому отямитися й замислити нове лихо для людей. Лише раз на чотири роки він іде до церкви помолитися за нові сили — і саме в цей час чорти вилазять на поверхню й чинять шкоду.
Згідно з записами етнографа Олекси Воропая, існували й інші перекази: Касіян скаржився Богу, що люди більше шанують святого Миколая, будують на його честь церкви, а про нього забувають. Бог відповів, що Микола постійно допомагає людям на землі, тому й користується любов’ю, а Касіян «сидить на небі в капелюсі й рукавицях». Відтоді Касіяна стали боятися, але не шанувати так, як інших святих.
Ці історії не просто «страшилки». Вони відображають архетип «грізного володаря» — подібного до гоголівського Вія, кельтського Балора чи давньоіндійського Варуни. Фольклор зберіг давні індоєвропейські уявлення про амбівалентну силу, яка може карати й захищати одночасно.
Що можна і чого не можна робити в Касіянів день: практичні традиції
Народна мудрість виробила чіткі правила поведінки на 29 лютого. Вони не були сліпим страхом — за ними стояла турбота про здоров’я, господарство й гармонію в переломний момент року.
- Не виходити з хати до сходу сонця — щоб не зустріти «погляду Касіяна» чи витівок чортів, поки святий молиться.
- Не починати важливих справ: будівництва, посіву, сватання, великих покупок. Вважалося, що почате в цей день не матиме успіху або принесе проблеми.
- Не дивитися «з-під лоба» — така міміка називалася «касіанською» і вважалася поганою прикметою.
- Не залишати на ніч брудний посуд або непомиті речі — щоб не заводилася «нечисть».
- Можна й навіть рекомендувалося: позбутися старих, поламаних речей, прибрати в домі, помолитися, зробити добру справу тихо й непомітно.
У деяких регіонах напередодні виставляли під стріху траву шафрану — ніби запрошуючи Касіяна і задобрюючи його. Люди, народжені 29 лютого, за повір’ям, мали «важку долю», бо святкували день народження лише раз на чотири роки.
Сучасні українці часто ставляться до цих правил з гумором і культурною цікавістю. Дехто використовує день для генерального прибирання, позбавлення від непотрібного, тихої рефлексії. Психологи відзначають, що такі «особливі дні» допомагають людині зупинитися, переглянути пріоритети й діяти свідоміше.
| Аспект | Історичний Касіян | Народний образ |
|---|---|---|
| Походження та життя | Народився ~360 р. в Добруджі, мандрував Єгиптом, заснував монастирі в Марселі, помер 435 р. | Грізний святий з довгими бровами, що піднімає їх раз на 4 роки |
| Діяльність | Автор «Постанов киновій» та «Бесід», вчитель міри й розсудливості в аскезі | Бореться з чортом молотом 3 роки, раз на 4 роки молиться в церкві |
| Характер | Мудрий, поміркований, практичний духовний наставник | Сердитий, злим поглядом здатен нести лихо |
| Вплив на людей | Надихав на збалансоване чернецтво, вплинув на Західну Європу | Викликає страх і обережність, спонукає до ритуалів захисту |
Касіян у народній свідомості — це не просто «поганий святий». Це охоронець межі, який нагадує: у переломні моменти потрібна особлива пильність і внутрішня дисципліна.
Сучасне сприйняття та культурна спадщина
У 2026 році Касіянів день уже не викликає масового страху. Більшість людей сприймають його як цікаву частину культурної спадщини, привід для прибирання, позбавлення від старого й тихого роздуму. Дехто влаштовує сімейні посиденьки або просто радіє, що високосний рік приніс додатковий день.
Психологи та культурологи бачать у таких традиціях механізм, який допомагав предкам структурувати час, зменшувати тривогу перед невідомим і зберігати обережність у господарських справах. Легенди про Касіяна — це не забобони в чистому вигляді, а поетична форма народної педагогіки: «Не поспішай, не ризикуй даремно, подбай про порядок».
Паралелі з іншими культурами тільки підкреслюють універсальність теми. В Ірландії високосний день — час, коли жінки можуть свататися до чоловіків. У багатьох країнах 29 лютого асоціюється з «додатковим» часом для незвичайних вчинків. Український Касіян — своя, дуже самобутня версія: з глибоким християнським корінням і яскравим фольклорним забарвленням.
Касіян залишається живим символом. Він нагадує, що навіть у найрідкісніші дні життя триває за своїми законами — законами міри, пильності й поваги до невидимого. І чи то історичний подвижник, чи народний «грізний дід», він продовжує вчити нас головному: усе має свій час, а перехідні моменти потребують особливої внутрішньої зібраності.
