Марія I Тюдор увійшла в історію як жінка, яка силою характеру й народної підтримки вирвала трон із рук змовників і стала першою коронованою королевою Англії, що правила самостійно. Її п’ятирічне правління стало спробою повернути країну до католицької віри після бурхливих релігійних змін батька й брата, але саме релігійні страти зробили її ім’я синонімом жорстокості. За короткий час вона встигла одружитися з іспанським принцом, пережити фальшиві вагітності, втратити останній континентальний форпост Англії й залишити після себе репутацію, яку історики досі переосмислюють.
Її життя — це історія приниження, стійкості й трагічної відданості вірі, яка перетворила улюблену принцесу на «Криваву Мері». Сьогодні ми бачимо не лише вогнища, а й жінку, яка проклала шлях для майбутніх правительок і показала, як особиста драма може змінити долю цілої нації.
У палаці Пласентія в Гринвічі 18 лютого 1516 року народилася здорова дівчинка, і двір Генріха VIII вибухнув радістю. Після низки мертвих немовлят і викиднів поява живої дитини здавалася дивом. Її назвали Марією на честь Діви Марії, і з перших днів життя вона стала головною надією династії Тюдорів. Мати, Катерина Арагонська, оточила доньку турботою й католицьким вихованням, а батько довго пишався нею, навіть коли вже мріяв про сина.
Освіта принцеси була серйозною. Її навчали за гуманістичною програмою Хуана Луїса Вівеса: латина, французька, іспанська, музика, верхова їзда, християнська література. Вона грала на лютні й вірджиналі, танцювала й розумілася на політиці краще за багатьох чоловіків при дворі. Уже в дитинстві її розглядали як майбутню наречену європейських монархів — спочатку французького дофіна, потім Карла V. Заручини зривалися одна за одною, але Марія росла, знаючи свою цінність.
Приниження і боротьба за статус
Коли Генріх VIII вирішив анулювати шлюб із Катериною, життя Марії перевернулося. У 1533 році її оголосили незаконнонародженою, відібрали титул принцеси й змусили служити в домі новонародженої єдинокровної сестри Єлизавети. Дівчина, яка звикла до почестей, раптом опинилася в становищі майже служниці. Вона відмовлялася визнавати Анну Болейн королевою й називати себе бастардом, за що ризикувала головою.
Після страти Анни ситуація трохи покращилася, але лише після того, як Марія під тиском підписала документ, що визнавав батьківський шлюб незаконним. Вона зробила це з важким серцем, зберігши у душі католицьку вірність. За заповітом Генріха 1543 року її повернули до лінії спадкування після Едуарда. Проте роки принижень залишили глибокий слід: недовіру до протестантів, загострене відчуття справедливості й майже фанатичну відданість матеріній вірі.
Саме ці роки сформували в Марії ту сталеву волю, яка пізніше дозволила їй зібрати армію й відвоювати трон, коли всі вважали, що католицька принцеса вже не має шансів.
Шлях до корони
У липні 1553 року п’ятнадцятирічний Едуард VI помер. Герцог Нортумберленд спробував посадити на трон протестантську леді Джейн Грей. Марія, якій уже виповнилося тридцять сім, не злякалася. Вона втекла до Східної Англії, де місцеве населення масово підтримало її. За кілька днів її військо виросло настільки, що Таємна рада зрадила Нортумберленда й проголосила Марію королевою 19 липня.
3 серпня вона тріумфально в’їхала до Лондона. Народ зустрічав її з радістю — багато хто бачив у ній законну спадкоємицю й надію на стабільність. 1 жовтня 1553 року Марію коронували у Вестмінстерському абатстві. Вона стала першою жінкою, яка правила Англією у своєму праві, без чоловіка-співправителя.
- Народна підтримка виявилася сильнішою за змову знаті.
- Марія проявила політичну кмітливість, зібравши сили в регіоні, де її любили.
- Коронація пройшла за королівським церемоніалом, адаптованим для жінки.
Цей успіх показав, що англійці готові прийняти жіноче правління, якщо воно здається законним. Однак попереду чекали випробування, які виявилися значно складнішими.
Шлюб із Філіпом і зовнішня політика
У липні 1554 року Марія одружилася з Філіпом, сином імператора Карла V. Йому було двадцять сім, їй — тридцять вісім. Шлюбний договір захищав інтереси Англії: Філіп не міг втягувати країну у війни без згоди парламенту, а діти мали успадкувати англійський трон. Марія щиро сподівалася на щастя й спадкоємця.
Реальність виявилася іншою. Філіп ставився до шлюбу як до політичного союзу. Він провів в Англії лише кілька місяців, а потім майже постійно перебував на континенті. Марія двічі пережила «вагітність», яка виявилася фальшивою — найімовірніше, симптоми пухлини або сильного психосоматичного стану. Країна насміхалася, а королева страждала.
Зовнішня політика теж принесла гіркоту. Під тиском Філіпа Англія вступила у війну з Францією. У січні 1558 року французи захопили Кале — останній англійський форпост на континенті. Для Марії це стало особистою трагедією. За переказами, вона казала, що після смерті в її серці знайдуть Кале.
| Подія | Дата | Наслідки |
|---|---|---|
| Одруження з Філіпом | 25 липня 1554 | Політичний союз, але особисте розчарування |
| Повстання Ваєтта | Січень-лютий 1554 | Поразка повстанців, страта лідерів |
| Втрата Кале | Січень 1558 | Удар по престижу й моралі королеви |
Дані таблиці ґрунтуються на матеріалах Britannica та HistoryExtra.
Релігійна реставрація і «криваві» роки
Головною метою Марії було повернути Англію до Риму. Вона скасувала протестантські закони Едуарда, відновила месу латинською мовою й повернула кардинала Реджинальда Поула. Монастирі, які встигли розграбувати, відновити повністю не вдалося — парламент захистив нові власників церковних земель.
З 1555 року почалися страти за єресь. За різними підрахунками, на вогнищах згоріло від 280 до 300 протестантів, серед них архієпископ Томас Кранмер. Більшість страт відбулася в Лондоні, Кенті й Східній Англії. Серед загиблих були священики, ремісники, жінки й навіть підлітки. Протестантська пропаганда, особливо книга Джона Фокса «Діяння і пам’ятники», закріпила за Марією прізвисько «Кривава Мері».
Сучасні історики зауважують, що в масштабах епохи ці цифри не були унікальними. Генріх VIII за майже сорок років правління стратив значно більше людей з різних причин, а в Нідерландах за іспанського правління гинули тисячі. Проте саме концентрація страт за короткий час і детальні описи мучеників зробили образ Марії особливо похмурим.
Марія вірила, що спалює тіла, щоб урятувати душі. Для неї це була не помста, а обов’язок перед Богом і матір’ю, яку протестанти відкинули.
Останні місяці й смерть
Здоров’я королеви завжди було слабким. У 1558 році епідемія грипу збіглася з прогресуючою хворобою — найімовірніше, раком матки чи яєчників. Марія лежала в палаці Сент-Джеймс, страждала від болю й марень. 17 листопада 1558 року, вислухавши месу, вона тихо померла у віці сорока двох років.
Тіло поховали у Вестмінстерському абатстві. Пізніше поруч поклали Єлизавету I. На спільному надгробку написано латиною: «Супутниці трону й могили, тут спимо ми, Єлизавета й Марія, сестри, у надії на воскресіння».
Після її смерті Англія швидко повернулася до протестантизму. День 17 листопада довго відзначали як свято визволення від «тиранії». Проте з часом образ Марії почав змінюватися. Історики XX–XXI століть підкреслюють її мужність, адміністративні здібності й те, що вона довела можливість жіночого правління. У сучасних дослідженнях її все частіше називають не лише «Кривавою», а й першою справжньою королевою-регенткою, яка тримала країну в руках у найскладніший момент.
Життя Марії I Тюдор залишається дзеркалом, у якому відбиваються і фанатизм епохи, і сила людської волі, і ціна, яку доводиться платити за вірність своїм переконанням.
