Срібний диск, що щоночі вирізає себе на чорному оксамиті неба, насправді — кам’яна куля з активним ядром, тонкою екзосферою та залежами водяного льоду в полярних кратерах. Місяць не лише романтичний акомпанемент до прогулянок: він стабілізує нахил земної осі, гойдає океани в ритмі припливів і повільно віддаляється від нас швидше, ніж ростуть ваші нігті.
За останні шість десятиліть людство відправило до нашого супутника понад сто космічних апаратів, привезло сюди майже 400 кілограмів місячного ґрунту і виявило, що під реголітом сейсмічно тремтить ціле нове поле для досліджень. А місія Artemis II у квітні 2026 року вперше з 1972 року провела астронавтів повз зворотний бік Місяця — і це лише розгін перед поверненням людини на поверхню.
Нижче — добірка справді цікавих фактів про Місяць: від геологічних дивовиж до космічних перегонів сьогодення. Без міфів, без вигадок — лише перевірена наука з ноткою захоплення.
Розміри, маса й відстань: цифри, що змінюють перспективу
Середній діаметр Місяця становить приблизно 3 474 кілометри — це приблизно чверть земного. Якщо уявити Землю розміром із п’ятикопійчану монету, наш супутник буде завбільшки з кавове зерно поруч. За даними NASA, маса Місяця — близько 7,3 × 10²² кг, тобто заледве 1,2 % маси нашої планети. Сила тяжіння на поверхні — 1,62 м/с², приблизно одна шоста земної: саме тому астронавти Apollo підстрибували, наче в уповільненій зйомці.
Середня відстань від Землі до Місяця — 384 400 км. Але орбіта супутника еліптична, тож реальна відстань коливається від 356 400 км у перигеї до 406 700 км в апогеї. Різниця помітна навіть неозброєним оком: коли Місяць у перигеї та одночасно повний, його видимий розмір зростає приблизно на 14 % — це і є знаменитий «суперМісяць».
Місяць тікає від Землі — повільно, але неухильно
Лазерні далекомірні експерименти, що відбивають промені від рефлекторів, залишених ще місіями Apollo, дають точну цифру: Місяць віддаляється від Землі зі швидкістю 3,8 сантиметра на рік. Звучить як дрібниця, але за мільярди років це перетворило близького сусіда на віддаленого знайомого. Механізм простий і елегантний — припливне тертя забирає в Землі обертальний момент і передає його орбіті Місяця, через що наша доба подовжується приблизно на 2 мілісекунди за століття.
Тобто наручний годинник у віддаленому минулому тікав би швидше, а в далекому майбутньому — повільніше. Маленька космічна арифметика, що красномовно нагадує: ніщо в космосі не стоїть на місці, навіть якщо нам здається, що воно завжди було таким.
Темний бік? Зворотний — так. Темний — ні
Через припливне захоплення (синхронне обертання) Місяць повернутий до Землі тією самою стороною — синодичний місяць триває 29,5 земних діб і дорівнює періоду осьового обертання. Тому ми ніколи не бачимо з Землі половину поверхні супутника. Але «зворотний» — не означає «темний»: Сонце освітлює обидві півкулі однаково, просто з нашої точки спостереження одна частина залишається невидимою.
Перші зображення зворотного боку отримала радянська «Луна-3» у 1959 році, а у квітні 2026-го екіпаж місії Artemis II особисто побачив його з вікон корабля Orion під час семигодинного обльоту. Поверхня там виявилася зовсім іншою — майже без темних базальтових морів, але з густішим килимом стародавніх кратерів.
Температурні гойдалки і місячні струси
Без щільної атмосфери Місяць не має жодного буфера для температури. Удень у районі екватора поверхня нагрівається приблизно до +127 °C, уночі охолоджується до −173 °C, а в постійно затінених кратерах на полюсах падає нижче −240 °C — це одні з найхолодніших місць у Сонячній системі. Тонка екзосфера настільки розріджена, що молекули газу частіше стикаються з поверхнею, ніж одна з одною.
А ще Місяць трясеться. Сейсмометри місій Apollo 12, 14, 15 і 16, що працювали до 1977 року, зафіксували чотири типи місяцетрусів: глибокі (на глибині близько 700 км, спричинені припливними силами Землі), теплові (від різкого нагрівання після двотижневої ночі), удари метеоритів і найдрайматичніші — мілкі, що тривають до години через відсутність вологих порід, які гасили б коливання.
Лід у вічній темряві та інші скарби полюсів
Десятиліттями Місяць вважався геть сухим. Сьогодні картина інакша: апарати LRO, LCROSS, Chandrayaan-1 і Chang’e підтвердили наявність водяного льоду в постійно затінених кратерах біля полюсів. У деяких ділянках його концентрація може сягати кількох відсотків від маси реголіту — досить, щоб майбутні бази добували воду, кисень і водневе паливо просто з-під ніг.
Саме тому програма Artemis цілиться в район Південного полюса. За планами NASA, місія Artemis III перенесена на 2027 рік як випробувальний політ на низькій навколоземній орбіті, а перша посадка людей на місячну поверхню очікується у складі Artemis IV у 2028 році. Полярний лід — не просто наукова диковина, а стратегічний ресурс для всієї подальшої космічної експансії.
Ключові параметри Місяця в одній таблиці
| Характеристика | Значення | Порівняння з Землею |
|---|---|---|
| Середній діаметр | 3 474 км | ≈ 27 % земного |
| Маса | 7,35 × 10²² кг | ≈ 1,2 % земної |
| Сила тяжіння | 1,62 м/с² | ≈ 1/6 земної |
| Середня відстань | 384 400 км | ≈ 30 діаметрів Землі |
| Період обертання | 27,3 доби | синхронний з орбітою |
| Швидкість віддалення | 3,8 см/рік | через припливне тертя |
| Температура поверхні | від −173 до +127 °C | без атмосфери — без буфера |
Джерела даних: NASA Science (Moon Facts), Вікіпедія.
Гравітаційний диригент припливів
Місяць — головна причина океанічних припливів і відпливів на Землі. Сонце теж бере в цьому участь, але його внесок приблизно вдвічі менший попри колосальну масу — заважає відстань. Якби нашого супутника раптом не стало, амплітуда припливів впала б приблизно до чверті теперішньої, а нахил земної осі почав би хаотично коливатися на десятки градусів протягом мільйонів років. Без Місяця клімат на Землі був би непередбачуваним, а сезонні умови — куди жорсткішими.
Місяць — це не декорація, а гравітаційний стабілізатор, без якого еволюція складного життя на Землі могла б піти зовсім іншим, набагато менш гостинним шляхом.
Внутрішня будова: маленька Земля з гарячим ядром
Повторний аналіз сейсмічних даних Apollo, проведений у 2010-х роках, показав: Місяць має багате на залізо ядро радіусом близько 330 км, всередині якого — твердий внутрішній кор радіусом близько 240 км. Навколо — частково розплавлений шар мантії товщиною приблизно 150 км. Кора з боку, оберненого до Землі, тонша (≈70 км), ніж з протилежного (≈150 км) — асиметрія, яку астрофізики й досі намагаються пояснити.
Походження самого Місяця — окрема велична історія. Найпоширеніша гіпотеза «гігантського зіткнення» стверджує, що приблизно 4,5 мільярда років тому з молодою Землею зіткнулася планета розміром з Марс (умовно названа Тея). Уламки викинуло на орбіту, де вони злиплися в наш супутник. Цю модель підтримує ізотопний склад зразків, привезених Apollo.
Хто вже побував і що нас чекає
За підрахунками NASA, до Місяця було відправлено понад 105 роботизованих апаратів. Дванадцять астронавтів пройшлися його поверхнею у складі шести експедицій Apollo з 1969 по 1972 рік. Привезли вони з собою 382 кілограми місячних порід, які дотепер досліджують у лабораторіях по всьому світу.
| Місія | Рік | Досягнення |
|---|---|---|
| Луна-3 (СРСР) | 1959 | Перші знімки зворотного боку |
| Apollo 11 (США) | 1969 | Перша висадка людей на поверхню |
| Apollo 17 (США) | 1972 | Остання пілотована висадка XX століття |
| Chang’e 4 (КНР) | 2019 | Перша посадка на зворотному боці |
| Chandrayaan-3 (Індія) | 2023 | Посадка біля Південного полюса |
| Artemis II (NASA) | 2026 | Перший пілотований обліт за 54 роки |
Розклад наступних кроків амбітний: Artemis III запланована на 2027 рік як перевірка стиковки на орбіті Землі, а посадка людей у район Південного полюса очікується в межах місії Artemis IV у 2028-му. Цього разу серед екіпажу — перша жінка та перша людина не європеоїдної раси на поверхні Місяця.
Дрібні дивовижі, які варто знати
Місяць пахне. Астронавти Apollo одностайно описували аромат місячного пилу на скафандрах як запах згорілого пороху — ймовірно, через активну реакцію свіжовідкритих частинок реголіту з повітрям модуля. Сам пил надзвичайно гострий і абразивний: без вітру й води його уламки не округлюються, тож він шкрябає скло шоломів і забиває з’єднання обладнання.
Прапори Apollo не майорять — у вакуумі немає чим. Горизонтальна планка просто тримає тканину розгорнутою. На Місяці залишилися також понад 100 пакетів з людськими відходами, м’ячі для гольфу від Алана Шепарда, родинне фото Чарлі Дюка і навіть прах геолога Юджина Шумейкера. Це робить Місяць найдальшим цвинтарем людства — і одночасно найекстравагантнішим архівом нашої присутності у Всесвіті.
Кожне повне нічне світло на небі — це нагадування, що людство вже залишило свої сліди на іншому небесному тілі, і скоро повернеться знову. Місяць давно перестав бути лише поетичним образом — це наш космічний полігон, енергетичний партнер планети та найближча зупинка на шляху до Марса. І ми лише починаємо розуміти, наскільки багато ще можна про нього довідатися.
