Андрій Кончаловський народився 20 серпня 1937 року в Москві в родині, де мистецтво було не просто професією, а способом дихання. Його дід — художник Петро Кончаловський, уродженець Слов’янська на Донеччині, а прадід — легендарний Василь Суріков. Батько Сергій Михалков писав вірші та текст гімну, мати Наталія Кончаловська — поетеса й перекладачка. У такому середовищі майбутній режисер вбирав мелодії фортепіано, образи живопису та ритми літератури, які пізніше перетворилися на візуальну мову його фільмів.
Кар’єра Кончаловського охоплює понад шістдесят років і три країни: Радянський Союз, Сполучені Штати та сучасну Росію. Він знімав ліричні драми про простих людей, епічні саги про долю нації, голлівудські бойовики та філософські картини про війну й пам’ять. Його стрічки отримували Гран-прі Канн, Срібних левів Венеції, Еммі та десятки інших нагород. У 2023 році режисер опинився під санкціями Ради національної безпеки і оборони України через публічну підтримку низки рішень російської влади, зокрема анексії Криму.
Сьогодні, у 88 років, Андрій Кончаловський продовжує працювати. У 2025 році вийшов його масштабний серіал «Хроніки російської революції», а стрічка «Дорогі товариші!» 2020 року досі вважається однією з найсміливіших спроб переосмислити радянське минуле.
Родинне коріння та музична освіта
Мистецька династія Кончаловських сформувала світогляд режисера ще до того, як він узяв камеру. Дід Петро Кончаловський належав до «Бубнового валета» — авангардного об’єднання художників. Його полотна, повні яскравих фарб і внутрішньої напруги, передали онукові відчуття кольору та композиції. Прадід Василь Суріков, автор «Боярині Морозової» та «Ранку стрілецької страти», навчив бачити історію крізь призму людських доль і трагедій.
Батько Сергій Михалков, автор дитячих віршів і державного гімну, прищепив синові дисципліну слова. Мати Наталія Кончаловська перекладала французьку поезію й писала власні вірші — від неї Андрій успадкував тонке відчуття ритму та інтонації. У будинку постійно звучала музика. Хлопець десять років навчався грі на фортепіано: спочатку в Центральній музичній школі, потім у Московській консерваторії.
Саме музика стала першим серйозним покликанням. Кончаловський мріяв про кар’єру концертного піаніста, однак зустріч із Андрієм Тарковським змінила траєкторію. Разом вони працювали над сценаріями «Іванового дитинства» та «Андрія Рубльова». Тарковський побачив у молодому колезі не лише сценариста, а й майбутнього режисера. У 1965 році Кончаловський закінчив режисерський факультет ВДІКу в майстерні Михайла Ромма й одразу заявив про себе повнометражним дебютом.
Радянський період: від лірики до епосу
Перший повнометражний фільм «Перший вчитель» (1965) знімали в Киргизії за повістю Чингіза Айтматова. Стрічка розповідає про вчителя, який приїжджає в аул у 1920-х роках. Кончаловський зняв жорстку, майже документальну картину: пилюка, втомлені обличчя, внутрішній конфлікт між старим укладом і новою ідеологією. Фільм отримав премію на Венеційському фестивалі й одразу поставив молодого режисера в ряд найцікавіших авторів свого покоління.
Наступна робота — «Історія Асі Клячиної, яка любила, та не вийшла заміж» (1967) — стала легендою. Фільм зняли в реальному колгоспі, з непрофесійними акторами. Природність інтонацій, довгі плани, відсутність пафосу настільки контрастували з офіційним кінематографом, що стрічку поклали «на полицю». Лише в 1988 році її показали на Берлінському фестивалі, де вона отримала приз ФІПРЕССІ. Сьогодні «Асю Клячину» вважають одним із найчесніших портретів радянського села.
Кончаловський знімав і класику: «Дворянське гніздо» за Тургенєвим (1969) та «Дядю Ваню» за Чеховим (1970). В обох стрічках головною темою став дім — місце, де сходяться минуле й майбутнє, де людина шукає своє місце в історії. «Романс про закоханих» (1974) — музична мелодрама з елементами поезії — здобув головний приз у Карлових Варах.
Вершиною радянського періоду стала чотирисерійна епопея «Сибіріада» (1979). Фільм охоплює майже сімдесят років життя сибірського села. Режисер зняв величезне полотно, де долі кількох родин переплітаються з історією країни: революція, війна, нафтовий бум. «Сибіріада» отримала Гран-прі журі Каннського фестивалю. Картина стала візитівкою Кончаловського — поєднання епічного розмаху з тонкою психологією персонажів.
Голлівудська глава: випробування стилю
На початку 1980-х Кончаловський переїхав до Сполучених Штатів. Причини були різні: творчі обмеження в СРСР, бажання працювати з новою технікою та акторами світового рівня. Перші американські роботи — «Коханці Марії» (1984) з Настассєю Кінскі та «Потяг-утікач» (1985) за ідеєю Акіри Куросави — показали, що радянський режисер може знімати емоційно насичене, динамічне кіно.
«Потяг-утікач» — один із найнапруженіших трилерів десятиліття. Два в’язні, що втекли з поїзда, опиняються в замкнутому просторі. Фільм зняли в реальних умовах, без дублерів, і він досі вражає фізичною достовірністю. «Танго і Кеш» (1989) з Сильвестром Сталлоне та Куртом Расселом став комерційним проектом. Кончаловський зіткнувся з продюсерським тиском і покинув знімальний майданчик до кінця. Цей досвід став для нього уроком: голлівудська система вимагає компромісів, які не завжди сумісні з авторським баченням.
Попри комерційні невдачі, американський період дав Кончаловському нову свободу. Він навчився працювати швидко, з великими бюджетами та зірками. Пізніше режисер неодноразово говорив, що саме в США зрозумів, наскільки важлива для нього незалежність.
Повернення та філософський період
На початку 1990-х Кончаловський повернувся до Росії. Перша велика робота — «Ближнє коло» (1991) — погляд на сталінську епоху очима кінооператора, який знімав для вождя. Стрічка поєднує документальну точність з художньою вигадкою. «Курочка Ряба» (1994) — іронічна притча про пострадянську дійсність.
У 2002 році з’явився «Дім дурнів» — історія, що розгортається в психіатричній лікарні під час чеченської війни. Фільм отримав Гран-прі журі Венеційського фестивалю. Кончаловський зняв жорстку, але співчутливу картину про людей, яких історія виштовхнула на узбіччя.
«Білі ночі поштар а Олексія Тряпицина» (2014) — камерна стрічка про самотнього поштар а на Півночі. Фільм здобув Срібного лева у Венеції. Режисер повернувся до улюбленої теми — маленької людини на тлі величезної країни. «Рай» (2016) досліджує долі трьох людей під час Другої світової війни. Стрічка знову отримала Срібного лева.
«Дорогі товариші!» (2020) — чорно-біла драма про розстріл робітників у Новочеркаську 1962 року. Фільм вважають однією з найсміливіших спроб сучасного російського кіно говорити про радянські репресії. Стрічка отримала спеціальний приз журі Венеції та номінацію на BAFTA.
Особисте життя: п’ять шлюбів і велика родина
Кончаловський був одружений п’ять разів. Перша дружина — балерина Ірина Кандат. Друга — актриса Наталія Арінбасарова, мати сина Єгора, який теж став режисером. Третя — французька сходознавиця Вівіан Годе. Четверта — телеведуча Ірина Мартинова. П’ята й нинішня — актриса та телеведуча Юлія Висоцька, з якою вони разом з 1998 року. У подружжя двоє дітей: донька Марія та син Петро.
У жовтні 2013 року родина потрапила в автомобільну аварію у Франції. Донька Марія отримала тяжку черепно-мозкову травму й провела кілька років у комі. Пізніше вона пішла на поправку й повернулася до Росії. Ця трагедія стала одним із найважчих випробувань для родини.
Сьогодні Кончаловський живе між Росією та Європою, продовжує знімати та вести активне громадське життя. Разом із дружиною вони ведуть кулінарні проекти, а сам режисер часто виступає з лекціями про кіно та культуру.
Громадська позиція та сучасні проекти
Андрій Кончаловський ніколи не був осторонь суспільних дискусій. У різні роки він критикував і підтримував різні рішення влади. У 2014 році він засуджував анексію Криму, а пізніше висловлювався на підтримку цього кроку. У 2020-х роках режисер публічно підтримав низку зовнішньополітичних рішень російської влади та кандидатуру Володимира Путіна. У січні 2023 року його внесли до санкційного списку України.
Попри політичні заяви, головною справою життя Кончаловського залишається кіно. У 2025 році на платформі Start стартувала прем’єра серіалу «Хроніки російської революції» — масштабного проекту про події 1905–1924 років. Серіал зняли за участю провідних російських акторів, а зйомки проходили в павільйонах та на історичних локаціях.
Ключові фільми та нагороди
Найважливіші роботи Кончаловського об’єднує одна риса: повага до людини на тлі історії. Режисер ніколи не зводив персонажів до схем — навіть у найепічніших стрічках вони залишаються живими, суперечливими, здатними на помилки й подвиги.
| Рік | Назва | Нагороди та особливості |
|---|---|---|
| 1965 | Перший вчитель | Премія Венеційського фестивалю за кращу жіночу роль |
| 1979 | Сибіріада | Гран-прі журі Каннського фестивалю |
| 1985 | Потяг-утікач | Напружений трилер за ідеєю Куросави |
| 2002 | Дім дурнів | Гран-прі журі Венеційського фестивалю |
| 2014 | Білі ночі поштар а Олексія Тряпицина | Срібний лев Венеційського фестивалю |
| 2020 | Дорогі товариші! | Спеціальний приз журі Венеції, номінація BAFTA |
Дані про фільми та нагороди базуються на інформації з кінематографічних енциклопедій та офіційних сайтів фестивалів.
Спадщина та поради для глядачів
Творчість Андрія Кончаловського — це хроніка XX і початку XXI століття, пропущена крізь призму однієї людської долі. Він знімав про село й місто, про війну й мир, про кохання й зраду, але завжди — про вибір, який робить людина перед обличчям історії.
Для початківців найкраще почати зі «Сибіріади» або «Дорогих товаришів!». Ці стрічки дають повне уявлення про масштаб і стиль режисера. Для просунутих глядачів цікавими будуть ранні роботи — «Ася Клячина» та «Дядя Ваня» — і пізні філософські драми «Рай» та «Білі ночі поштар а».
Кончаловський показав, що кіно може бути одночасно популярним і глибоким, комерційним і авторським. Його життя — приклад того, як митець зберігає внутрішню свободу навіть у найскладніших обставинах. Фільми залишаються, а час продовжує переосмислювати їхній зміст.
