Пухнаста шерсть допомагає тваринам переносити холод, захищає шкіру від вітру та сонця. Для людей вона часто стає приводом для розчулення. Пухнастими бувають не лише коти й окремі породи собак.
До добірки увійшли види з найбільшою довжиною та щільністю шерсті відносно розміру тіла. Серед них є мешканці екстремальних регіонів, яким густе хутро потрібне для виживання, і домашні породи, у яких пишне хутро з’явилося внаслідок штучного відбору.
Ангорський кролик вважається найпухнастішою твариною у світі. Його довга й м’яка шерсть росте дуже швидко, тож тварин здебільшого розводять заради ангори — пухового волокна. Порода походить із Туреччини. «Ангора» — стара назва Анкари.
Шерсть альпаки м’яка, легка й має високі теплоізоляційні властивості. Волокна утримують шар повітря і допомагають зберігати тепло в суворому кліматі високогір’я Анд у Південній Америці, звідки походять ці тварини.
Померанський шпіц часто називають однією з найпухнастіших собак. При вазі близько 3 кг він має пишну двошарову шерсть із густим підшерстям і довгими волосками на шиї та грудях. Батьківщина породи — Померанія на узбережжі Балтійського моря.
Самоїд — собака середнього розміру з густим підшерстям і щільною білосніжною шерстю. Хутро зберігає тепло і захищає від снігу, льоду та вологи. Порода походить із Сибіру, де самоїди допомагали пасти оленів і перевозити вантажі на санях.
Головна особливість чау-чау — густа подвійна шерсть і пишний комір навколо голови, схожий на левову гриву. Трапляється як довга грубіша шерсть, так і коротка гладка. Порода походить із Китаю, де ці собаки відомі вже кілька тисяч років.
У полярного зайця взимку шерсть стає довгою, густою і м’якою. Короткі вуха можуть притискатися до тіла й ховатися в хутрі. Тварина мешкає в арктичних районах Північної Америки та Євразії.
Від Арктики до степів і гір
У північних тварин часто є щільний підшерсток і густе хутро. Довга шерсть трапляється не лише на півночі: у пустелях теж буває холодно вночі та взимку, тож пишним хутром вирізняються й деякі південні види.
Вівцебик вкритий довгою косматою шерстю, під якою ховається густий підшерсток. Він зберігає тепло взимку, а довге волосся зверху захищає від снігу, вітру й холоду. Вівцебики живуть у найсуворіших арктичних районах Північної Америки, Гренландії та Сибіру.
Песець добре пристосований до сильних морозів. Взимку шерсть вкриває навіть лапи, а пишний хвіст допомагає зберігати рівновагу і зігріватися, виконуючи роль ковдри. Цей невеликий хижак зустрічається по всій Арктиці.
Перська кішка має шовковисту шерсть довжиною до 12–15 см, що візуально збільшує її майже вдвічі. Такою шубою порода зобов’язана не клімату, а людині. Походить вона з Персії — території сучасного Ірану.
Кучерява й дуже густа шерсть бішон-фрізе надає собаці вигляду білої хмаринки. Вона росте постійно і майже не випадає сама, тому без догляду з’являються ковтуни. Порода стала особливо популярною у Франції в XVI столітті.
Снігова коза вкрита щільним підшерстям і довгою шерстю, яка захищає від морозу та вітру у високогір’ї. Навесні тварина позбавляється зайвої шерсті, потираючись об каміння та дерева. Мешкає в Скелястих горах США та Канади.
Манул здається більшим завдяки хутру завдовжки близько 7 см і щільністю до 9000 волосинок на квадратний сантиметр. Для тварини розміром із домашню кішку це надзвичайно густий покрив. Він захищає манула від холоду степів і гір Центральної Азії.
Якутський кінь, попри невеликі розміри, до зими відрощує густу шерсть довжиною до 8 см. Найгустішим стає підшерсток із тонких волосинок. Порода походить із Якутії, де зими з морозами нижче −50 °C є звичайним явищем.
